Але Тентен — ні єдиний, ні перший бельгійський герой. Першим був Уленшпігель, персонаж першої великої національної саги, написаної Шарлем Де Костером. Уленшпігель — основний бельгійський герой, Тентен — лише його відгалуження.
А Жорж Сіменон — також типовий бельгієць? Мандрівник, космополіт…
Аякже! Але варто підкреслити різницю між Ерже — типовим бельгійцем, який ніколи по-справжньому не покидав меж Бельгії, та Сіменоном. Валлоном, льєжцем, вигнанцем. Треба знати, що жителі Льєжа відрізняються від інших бельгійців. Адже вони ототожнюють себе зі Льєжським принципатом — державою, що входила до складу Священної Римської імперії. Тоді як інші частини Бельгії почережно залежали від Франції, Іспанії, Австрії, потім знову Франції, потім Голландії, та, зрештою, стали Бельгією аж 1830 року. З іншого боку, льєжці захоплюються Францією, Парижем. Отже, цілком нормально, що юний Жорж Сіменон мріяв лише про одне: оселитись у Парижі. Він вирушає до Парижа й вигадує там героя — дуже важливого для Бельгії, може, ще важливішого, ніж Тентен. Героя, який підкорить увесь світ. Комісара Жуля Меґре. Але Меґре — не бельгієць. Це — середньостатистичний француз, чиє коріння — в норманському селі, але життя його пройшло в Парижі. Меґре не любить мандрувати, він подорожує, лише коли цього вимагає розслідування. Відвідує він із цією метою також Бельгію. Подорожі Меґре — можливість для Сіменона донести свою думку про ту чи ту країну. І робить він це майстерно.
Один раз у житті я бачився з Ерже, один раз — дуже довго — розмовляв із Брелем, двічі зустрічався з Маґріттом — але жодного разу не бачився з Сіменоном. Дуже шкодую про це. Адже Сіменон, Брель, Ерже і Маґрітт — чотири найбільші бельгійські міфи ХХ століття.
Мене вразило в Бельгії, що дехто відкрито висловлює ностальгійні почуття за нацистським минулим. Один письменник під час презентації повідомив, що його батько був генералом СС — і зауважив, що пишається ним. Вам не здається, що такий спосіб мислення — одна з основних причин такого різкого поділу на Фландрію та Валлонію? Адже Валлонія брала активну участь у русі Опору. Що ви про це думаєте?
Це явище досить нове. Ще недавно в цьому ніхто не насмілився би зізнатися, похвалитись. Але вже два роки у Фландрії про це говорять відкрито й досить часто. У телевізійному інтерв’ю одного політика — представника наймогутнішої політичної сили Фландрії, Нового альянсу, запитали: яке найбільше лихо в його житті? Смерть мого дядька, — відповів він. — Нічого собі! А як він помер? — Його вбили. — Як? — У дворі школи, де він викладав. — Коли це сталося? — 1943 року. — Але ж тоді вас іще не було! — Не було, але ця подія отруїла моє дитинство. — А хто вбив вашого дядька? — Бійці руху Опору… Пожалітися привселюдно, з телеекрана на те, що твого родича забили члени руху Опору — це щось нове. Це — дуже небезпечне явище, яке, власне, пояснює, чому сьогодні загроза розколу країни — найбільша. Є фламандці, які вважають так, як цей політик, що Бельгія колись учинила з ними як ворожа держава. Німці переконали фламандців, що вони теж — германці, що їм накидають чужу мову. Така нині основа домінуючої в Бельгії політики. І ніхто не знає, до чого це призведе…
День, 23 грудня 2010 року
Ірен Стецик
…Мене передусім цікавить психологія людей
Ірен (Ірина за паспортом) народилася 1937 року в чарівному місті Льєж. Воно вважається в Бельгії особливим. Протягом 800 років воно було центром незалежної держави — Льєжського принципату, і лише «завдяки» Наполеонові втратило незалежність. У часи Французької революції Марат казав одному льєжцю: «Правами людини, що їх ми вибороли тільки зараз, жителі вашої держави користуються вже давно». Проте мова не про Льєж, а про Ірину Стецик. Її батько замолоду воював за незалежну Україну, потім пройшов усю Європу — і міг податися й далі, на інший континент, але зашкодило йому кохання, і він залишився у Бельгії… У спогадах він часто повертався до далекої вітчизни — і ця солодка ностальгія передалася доньці. Коли батько помер, його національна пам’ять вибухнула в її романах — про Мазепу, Розумовського, Гоголя, Ганську…
Тривалий час Ірина була бібліотекаркою та секретаркою відомого бельгійського письменника Алексіса Кюрверса. Першою її публікацією була поетична збірка «Привабливі чудовиська», що їх порівнювали з Бодлеровими «Квітами зла». Проте знайшла себе Ірен Стецик у жанрі роману. «Синьоока панночка» — її перший роман — отримав найвищу літературну відзнаку Бельгії, премію імені Віктора Росселя, далекого 1972 року. Майже одразу з’явилася телеадаптація твору. Потім був «Мазепа, принц України» — роман, відзначений преміями у Франції та Бельгії і перекладений українською мовою на початку 90-х років. Ще три романи Ірен Стецик — «Мертва перлина», «Пані Бальзак» і «Петрова донька» — побачили світ до 2000-х років.