Літакцент, 6 травня 2010 року
Ніколь Лемер Д’Аґаджіо
…Європейську академію можна вважати моєю “третьою донькою” після живопису і поезії
Ніколь Лемер була дивовижною дитиною. Вундеркіндом. У дванадцять років вона виборола Велику премію з живопису міста Канн — причому на конкурсі змагалися винятково дорослі!
У період з 1951 до 1965 року Ніколь створила низку цікавих портретних робіт у різних техніках. Проте від кінця 1960-х років звернулася до абстрактного живопису. Її дивну манеру поєднання знаків, структур і барв відзначали такі майстри, як Пікассо і Шагал. Від 1970-х років Ніколь Лемер почала порушувати у своїх роботах наукові та філософські теми. У галузі живопису вона одержала низку почесних відзнак: Велику премію Фундації Мікеланджело, Велику премію Національного музею Монако, Срібну медаль Академічного інституту Парижа та Премію афіш ЮНЕСКО на тему «Мир».
Художниця вправно оволодівала іншими матеріалами й техніками: мозаїкою і ткацтвом (надихаючись славетними килимами з Обюссона). Серія «Дорогоцінні килими» є небаченим раніше поєднанням шовку й льону з дорогоцінним камінням, золотими і срібними нитками.
У 1982 році Ніколь Лемер Д’Аґаджіо захистила дисертацію в Сорбонні й стала доктором мистецтвознавства. У 1980 році вона заснувала Європейську академію мистецтв, наук і літератури, довічним секретарем якої залишається й донині.
Ніколь Лемер Д’Аґаджіо є кавалером Ордена Почесного легіону, Ордена Мистецтв і літератури, Національного ордена пошани та кількох орденів за межами Франції.
Будинок хімії в Парижі, 2012 рік. Я — серед організаторів виставки «Талант та інтелект», влаштованої Малою академією наук України у столиці Франції. Винаходи й розробки юних «манівців», а ще — Андрій Малишко французькою мовою в чудовому перекладі Дмитра Чистяка (К., Університетське видавництво «Пульсари»). А до Будинку хімії ми водили дітей на екскурсію. Супроводжував нас Арман Лат — почесний доктор Тулузького університету мені Поля Сабатьє, а ще — почесний професор університетів у Києві й Донецьку, видатний хімік і фармацевт. (Кілька місяців тому він одержав і Орден Почесного легіону.) Арман Лат привів із собою Ніколь Лемер Д’Аґаджіо. І я фактично закохався в цю жінку.
Середземноморський шарм (пані Лемер мешкає в мальовничому місті Антіб, яким надихався Пабло Пікассо і де нині мешкає Роман Абрамович), паризький лоск і ледь вловимий богемний індиферентизм до дрібниць побуту — у цьому вся вона. Знавкиня вина й кулінарії, живопису і науки, пані Лемер чудово почувається у будь-якій розмові: на політичну чи то економічну тему.
Виставка її робіт заледве не приїхала до України. На жаль, останні події в країні завадили. Маю надію, що неймовірні роботи, присвячені дивовижам науки, постануть перед очима і українських поціновувачів живопису. А поки що кожен охочий може побачити одну з картин Ніколь Лемер Д’Аґаджіо на обкладинці мого перекладу «Спогадів…» Жоржа Шарпака (Л.: Видавництво Анетти Антоненко, 2014) — здійсненого в партнерстві з Європейською академією наук, мистецтв і літератури, українська секція якої нещодавно стала сенсацією у Парижі. Саме пані Лемер Д’Аґаджіо заохочувала нас до створення секції. І я маю надію, що це інтерв’ю — ніяк не останнє. Ми ще поговоримо з пані художницею у Києві…
Шановна пані Лемер, ви — багатогранна особистість. Завжди перебували у середовищі митців, зналися з Марком Шагалом і Пабло Пікассо, при цьому часто поєднуєте живопис із поезією, а ще керуєте Європейською академією наук, мистецтв і літератури, де переважають науковці. Хімія, фізика, біологія, медицина неабияк впливають на Вашу творчість. То що ж вам ближче — живопис, поезія чи наука?
Кожна з трьох галузей — частинка мене.
Мої картини — мов діти. Коли одна з них рушає до чужого обійстя, я сумую, адже чимало робіт зазнали химерної долі. А поезія — мій внутрішній світ. Атмосфера миті, яку намагаюся втілити за допомогою слів, незрідка вельми скупих. Ніби втеча після напруженого робочого дня, а в мене всі дні напружені, і вихідні також.
Це правда, що ідея про створення Академії спала вам на думку під час візиту до Москви?
Думки про таку форму організації наукової праці виникали в мене задовго до того, але задум справді з’явився під час конференції у велетенській залі в Кремлі, дощенту виповненій людом.