Саме тому звістка про те, що в далекій Україні видадуть одного з найсуперечливіших авторів Бельгії, викликала ажіотаж серед дослідників творчості Екаута. Так я й познайомився з Мірандою Люсьєн, яка є найвідомішою «екаутознавкинею». Відтоді ми постійно листуємося. Я відвідав прекрасне затишне місто Лілль, де мешкає Міранда, зібрав удома бібліотечку видань творів Екаута. Сподіваюся, рано чи пізно вийде томик дивовижної малої прози цього дуже близького мені за духом автора.
Кожне літературне життя (чи краще: життя в літературі) починається з поштовху: з книжки чи автора, який вражає на все життя. Хто з авторів найбільше позначився на твоїй юності та спонукав до літератури?
Мені вже досить складно пригадати, що стало найпершим стимулом до зацікавлення словом, книжками, літературою — які, втім, згодом стали центром мого життя.
Але першим словом, яке я розібрала, змогла прочитати — пам’ятаю це так, ніби сталося це вчора — було слово «Кока-Кола». Звідси висновок: моє дитинство минуло в епоху перших неонових вивісок. Першою прочитаною книжкою стали «Чемні дівчатка» графині де Сеґюр, і звідти в моїй голові назавжди засіла фраза: «Покоївка Еліза дала ляща маленькій Софі» («La bonne Élisa donna à Sophie un soufflet»). Я знала, що слово «soufflet» позначає духало для роздмухування вогнища, аж раптом дізналася, що «soufflet» може виявитись і «лящем», а «bonne» (покоївка), виявляється, часом ніяк не «bonne» (добра, сердечна); так я відкрила для себе омонімію — а ще неабияк збентежилася. Якщо слово може мати одразу два значення — а то й значно більше — то кому, чому можна взагалі довіряти?! Моя бабуся казала: кожній речі — своє місце, на кожному місці — окрема річ. Не можна казати «ота штукенція», — повчав мене дідусь, — бо кожна річ має назву. А втім, «cassis», виявляється, не лише смачнючі порічки, а й «лежачий поліціянт» на шляху, про який заздалегідь повідомляється відповідним знаком. Відтоді слово для мене назавжди пов’язане з загадкою, з підозрою.
А от справжнє відкриття літератури для себе я зробила значно пізніше — років у п’ятнадцять — шістнадцять, коли прочитала Франсуа Моріака та П’єра Реверді. Дві різні атмосфери: перша гірка, друга прозора. Реверді також відкрив мені цілком нову техніку — кубізм, захоплення яким я пронесла через усе життя: кожна річ, схоплена певної миті, є синтезом різних поглядів на неї.
А захоплення Жоржем Екаутом — завдяки якому ми з тобою познайомилися — прийшло згодом, коли я дізналася, що існують різні сексуальні ідентичності.
Чи змінилося твоє ставлення до літератури з роками?
У певному віці зазвичай кажуть: я виросла, читаючи… Література стала частиною мого існування. Звісна річ, моє ставлення до неї дуже змінилося — як і ставлення до навколишнього світу в цілому. Я назвала би це дозріванням. Проте хотілося б уникнути справжньої зрілості…
Ти живеш поміж двох країн — Францією та Бельгією. Яка з двох, на твою думку, толерантніша? І що воно взагалі таке — толерантність? Чи можна сказати, що це такий різновид релігії? Чи взагалі: нова релігія?
Ні, я не живу поміж двох країн. Франція та Бельгія — це країни, які я знаю найкраще. І коли я кажу «Бельгія», то маю на увазі як південь країни, так і її північ. Друзів-фламандців у мене, певно, навіть більше, ніж друзів-франкофонів.
Толерантність? Про це написано стоси книжок… Я вважаю себе послідовницею Вольтера. Під час січневих подій у Франції я тішилася, коли чула, що видавництва не встигали друкувати Вольтерів «Трактат про терпимість».
Не можу сказати, котра з двох — Франція чи Бельгія — толерантніша. Проте є дещо суто французьке, заледве помітне у Бельгії — світськість. У світській країні закони складаються на рівні держави і чинні для всіх, і представник жодної з релігій не має права втручатися. Релігія — приватна справа кожного, кожен має право сповідувати свою релігію, проте якщо релігійний культ суперечить законам республіки, останнє слово завжди буде за нею. У сучасному глобалізованому світі це не так уже й легко. Проте незалежність Французької республіки завойовано жорстокою борнею проти реакційної влади католицької церкви. Гадаю, зараз не час поступатися котромусь релігійному чи етнічному рухові, адже, як на мене, йдеться про фундаментальний принцип: свободу особистості.