Чи не здається вам, що термін «сучукрліт» уже залишився в минулому? Молодь повиростала, з’явилася нова молодь — геть інша. Звісна річ, грають велику роль і останні події в країні. З чим — з якою літературою — ми маємо справу тепер?
Мені не цікаві словесні турніри навколо «сучукрліту», спровоковані війною самолюбств і рокіровками так званих популярних письменників. Насправді ж люстрація в літературі відбувається природним способом, кон’юнктура відмирає, вартісне живе собі далі. На тлі мізерних тиражів і відсутності книгарень це нікого не цікавить, так само можна зробити «турнір» між інтернет-літературою і друкованою, «палітурною». Але ж нема ні масових тиражів, ні інформаційного простору для письменства. Врешті, серед критиків — поодинокі постаті, здатні прочитати, зрозуміти, вписати в світовий контекст. Література повинна гоїти рани або зривати з них струпи. Врешті, письменники — теж частина нашого суспільства, яке повільно, але «розбирається» із собою. На ваші два останні питання відповість час, але він зовсім короткий. Це час між оголошенням вироку і його виконанням.
Олена Герасим’юк
Тепер текст як граната на бойовому завданні — або зірветься, або ні….
Оленка — певно, наймолодша з моїх співрозмовників і співрозмовниць. Вона народилась у 1991 році — доленосному і в чомусь гіркому для України. Але, як на мене, вона — одна з найцікавіших. Поеток, журналісток, волонтерок…
Вона є донькою відомого поета, лауреата Шевченківської премії Василя Герасим’юка, тож поезію писати почала, напевно, тоді ж, коли й дихати. Друкувалась у численних журналах, у 2012 році отримала першу премію в конкурсі пам’яті Леоніда Кисельова (київського поета, який помер у 22 роки і став відомим уже по смерті). У 2013 році Оленка стала лауреаткою ІІ премії «Смолоскипу» в номінації «Поезія», а наступного року видала свою дебютну книжку «Глухота», яка наробила галасу і ввела дівчину в коло найталановитіших поеток України. Віднедавна Оленка працює кореспондентом «Радіо Свобода».
Як нині знайомляться молоді митці? Правильно, в Мережі. Хоч би що там бубоніли діди про «занепад», «брак спілкування» і т. п., насправді через Мережу можна познайомитися з будь-ким, причому часом знайомства випадають несподівані та вкрай приємні.
З Оленкою ми познайомилися через дивну ситуацію, яка склалася з її збіркою «Глухота». Я прочитав її пост у Фейсбуці про те, як вчинило з нею видавництво, спільно з яким вона подавалася на президентську премію молодим письменникам. Гучна була історія! Я тоді теж подавався — то був останній рік, коли я міг податися, край молодості… Словом, із поста я зрозумів, що дівчину надурили, нічого не пояснивши щодо процедури подання та умов видання книжки. Почалося листування, потім я поцікавився (все в тій же Мережі) поезією Оленки, і лише згодом ми випадково перетнулись у легендарній кнайпі «Купідон». Така маленька, тендітна — самі лише очі…
Вона вразила мене під час презентації своєї збірки на «Гогольфесті». Мініатюрна істота раптом перетворилася на вулкан, який пашів і лютував Словом, виливаючи на голови присутніх свіжу яскраву, місцями — брутальну поезію, геть не схожу на те, що писав Оленчин тато.
Остаточно я закохався в Оленку, коли вона перетворилася не просто на волонтерку — на справжнісінького бійця, а потім і взагалі стала «зубастою» журналісткою. На це інтерв’ю чекав довго — журналістам зараз не до відповідей на чужі запитання, вони мають розгрібати «авгієві стайні» українського болю…
Війна і до війни… Так, напевно, нас усіх, наші життя зараз переділила доля. Чи будеш ти вже тією, якою була до війни? Як війна вплинула на тексти Олени Герасим’юк?
Вона дуже сильно змінила, поранила. Стало легше прощатися з людьми, які живуть тільки для себе. Також стало легше впізнавати справжніх людей, не важливо, солдат це чи ні. Те, що раніше сприймалось як казка, сьогодні прочитується як інструкція з виживання.
Першу людину я втратила у цій війні дуже рано — ще у березні. Друг із Майдану поїхав партизанити, коли Росія захоплювала Крим. Це міняє все, не тільки письмо.
Напевно, тебе часто про це питають, і все ж: як до твоєї творчості ставиться твій тато? І як ти ставишся до його творчості? Чи вважаєш, що щось запозичила в нього?