Сучукрліт, як віє вже від самої назви, надто химеричний, аби померти цілком і одразу — щось у ньому замовкає, а якісь нові інтонації чуються краще. Про нові угруповання в жодному разі я не говорив би — у кращому разі мова могла б іти про формування якоїсь «масової літератури», куди можна було б іще дописати, скажімо, Макса Кідрука. Одначе кажу тобі це й сам боюся — а якщо це таки правда, і я в «масліті»? Гадаю, це скорше одна з точок наших перетинів, адже і в Михеда, і в мене в минулому — доволі специфічні проекти, і вони натякають на те, що нові книги можуть суттєво відрізнятися від скажімо, «Астри» чи «Останньої любові Асури Махараджа». Так, ми обидвоє полюбляємо «конспайресі» і дерзання мужніх чоловіків у пошуках відповідей на глобальні запитання у Вікіпедії, але це, в кращому разі, цікавий стенд-ап дует на вечір під фортепіано, але ніяк не тренд-сетинг.
Якою тобі хотілось би бачити державну підтримку літератури? І чи потрібна вона взагалі?
Державна підтримка літератури потрібна — чому ж відмовлятися? Якщо є можливість отримати якісь пільги, або стипендії, або видавничі чи авторські гранти, чи інші можливості, здурна було би ними нехтувати. Держава, за умови її приязного ставлення, могла би зробити дуже багато і для популяризації читання, і для підтримки видавців та авторів, і навіть для формування самого літературного середовища — у держави знайшлись би на це ресурси. Насамперед, хотілось би, аби держава усвідомила важливість саме культурної політики — її брак у минулому ми отримуємо зараз у вигляді війни на Донбасі. Геокультурна стратегія — це те, чого ніколи не було в Україні, одначе це те, що допомогло б якраз експансувати українським інтелектуалам у світ. Але почати потрібно з того, щоби зрозуміти, якою великою силою є саме культурний вплив, наскільки він перевищує будь-які фінансові вливання чи силову взаємодію. Як пише російський філософ С. Переслегін, СРСР програв «холодну війну» Америці якраз тому, що вів битву за економічні показники, тоді як США перемогли на території культури — їм поталанило вселити в радянських громадян тверде переконання, що вони живуть гірше, ніж у США, і цього було достатньо для того, аби підточити ентузіазм навіть у керівної верхівки. Культурна політика — це один із видів консцієнтальної зброї, необхідної для ведення консцієнтальної війни, війни за свідомість та ідентичність, і література — це дуже довгограюча зброя, та, яка закладає підвалини, фундамент для здорової, стабільної свідомості. Слід зрозуміти, що консцієнтальна війна — це не лише коротка інформаційна перепалка з Росією, це стан, у якому перебуває ввесь світ від початку глобалізаційних процесів. Якщо держава по-справжньому хоче потурбуватися про безпеку своїх громадян у цій війні, захоче вберегти їхню ідентичність, допомогти їм долучитися до світових процесів, допомагаючи їм при цьому залишатися собою, їй конче необхідно вкрай серйозно ставитися до підтримки культури в цілому і літератури зокрема. Одначе, знову ж таки, ця підтримка не повинна бути за принципом перероблення вже існуючого — не варто сподіватися отримати від яблуні груші: потрібно змиритися з тим, що це яблуня. Інакше кажучи, державі не варто насаджувати якісь ідеологічні моделі на літературу та культуру — їй варто допомагати проявлятися тому, що і так саме вже проростає. Тоді культура віддячить державі сторицею. Це й буде розумною співпрацею.
Дмитро Чистяк
Естетика символізму — це вершинне явище світової культури…
Дмитро Чистяк — поет, перекладач, літературознавець. Унікальне явище сучасного літературного процесу в Україні. Людина поза тусовками, але водночас — пов’язаний з усіма.
У центрі літературознавчих досліджень Дмитра — творчість нобеліанта 1911 року Моріса Метерлінка, видатного бельгійського символіста. За переклад вибраних п’єс Метерлінка (2007 рік, видавництво «Пульсари») він одержав премію НАНУ. З 2007 року — на активній перекладацькій роботі (переклав українською мовою твори Марґеріт Юрсенар, Поля Віллемса, Шарля Ван Лерберґа, Анн Перр’є, Бране Мозетича тощо). Успішно здійснює і переклади української поезії французькою мовою (збірки пісень Т. Шевченка та А. Малишка, поезія О. Довгого та А. Багряної, антологія української поезії тощо). Дмитро — автор двох поетичних збірок («Перші проталини», 2006; «Надсадний сад», 2012), учасник численних міжнародних поетичних фестивалів та імпрез. Поезію Д. Чистяка перекладено десятком мов, окремі видання виходили у Франції, Болгарії, Македонії та Албанії.