У 2012 році Дмитро був відзначений найвищою перекладацькою нагородою Королівства Бельгія — Премією Міністерства культури Федерації Валлонія-Брюссель за «високохудожнє відтворення текстів франкомовної бельгійської літератури та внесок у її розвиток за кордоном». Лауреат премій ім. Г. Сковороди Посольства Франції в Україні, ім. П. Тичини, ім. М. Рильського, ім. О. Гончара, ім. М. Гоголя та ін.
Дмитро — не просто друг. Це — побратим по перу. Наша спільна нива — франкомовна література. Та й література взагалі.
Це неймовірна тонка поетична людина, дуже герметична, чутлива до найменшого звуку і поруху. Людина, здатна заслуховуватися пташками і тижнями не виходити з музеїв. Людина, надзвичайно уважна до чужої творчості. Будь-яка книжка, що потрапляє до його рук, до своїх «подружок» на полиці приєднується вже помережана позначками. Винятки трапляються вкрай рідко…
Завдяки Дмитрові я познайомився з бельгійською літературою. Дякувати Богові, в нас різні сфери зацікавлень: у Дмитра — переважно поезія, а ще — драматургія символістів, у мене ж — сучасні проза та драматургія. Тому ми не перетинаємося, але при цьому, на мій погляд, доволі вдало, здійснюємо спільні проекти.
Діалог, що його я пропоную вашій увазі, став першим каменем у Вавилонській вежі співпраці з Бельгією. У 2012 році ми з Дмитром стали членами Франкомовного ПЕН-Клубу цієї країни, того ж року він отримав низку важливих премій — переважно за переклад шедевра бельгійської літератури, роману М. Юрсенар «Чорне творіння» (К., Пульсари). Нині працює над бельгійським числом журналу «Всесвіт». Цей діалог може бути свого роду «українським вступом» до бельгійської літератури.
Система управління в царині культури у Бельгії напрочуд гнучка. У двомовній країні існують два міністерства культури — франкомовної та нідерландськомовної спільнот (адже фламандська — діалект нідерландської, що відрізняється від останньої лише звучанням, але не написанням). Кожне з міністерств поділене на департаменти, що відповідають за певні галузі — літературу, музику, живопис тощо. Департамент книги та літератури — місце, де зібрано чимало відомих письменників, літературознавців і перекладачів, орган, що відповідає не лише за підтримку франкомовної літератури Бельгії всередині країни, а й за її поширення в усіх куточках світу. Бельгія — колишня колоніальна імперія, і хоча тут значно меншою мірою, ніж у сусідній Франції, зберігається імперська свідомість, все ж бельгійці (байдуже, валлони чи фламандці) прагнуть якомога більшого поширення своєї культури. І створюють для своїх митців чудові умови.
Дмитро Чистяк, Іван Рябчій
Іван Рябчій: Міністерство культури Федерації Валлонія-Брюссель збирає в одному місці перекладачів із більш ніж десятка країн світу, які перекладають твори франкомовних бельгійських авторів, створює для їхньої праці належні умови, влаштовує зустрічі з авторами та робить огляди книжкових новинок. Це, на мій погляд, велика і потрібна робота.
На жаль, ми, українці, мало що знаємо про бельгійську літературу! Нам відомі хіба Моріс Метерлінк і Еміль Верхарн (межа ХІХ—ХХ століть), Жорж Сіменон (середина ХХ ст.) та Амелі Нотомб. Проте бельгійська література — набагато цікавіша, розмаїтіша як жанрово, так і стилістично. Гадаю, детальніше про особливості бельгійської літератури може розповісти Дмитро Чистяк, який видав українською мовою драми Моріса Метерлінка і Поля Віллемса, спадщину Шарля Ван Лерберґа, повість сучасного письменника Франсуа Емманюеля «Людське питання», роман «Чорне творіння» Марґеріт Юрсенар та чимало творів відомих бельгійських поетів.
Дмитро Чистяк: Треба сказати, Іване, що бельгійська література — надзвичайно цікаве явище у франкомовному світі, позаяк лежить на перетині двох величезних культурних ареалів — латинських і германських культур. Вона уособлює синтез латинсько-картезіанського мистецтва аналітики і візіонерського фламандського духу, закладеного у творчості примітивістів, що вибухнуло згодом дивовижним розмаєм бельгійського символізму, до якого належать імена і всесвітньо відомі, і менш знані, але однаково цікаві. Звісно, цих авторів (Моріса Метерлінка, Еміля Верхарна, Шарля Ван Лерберґа, Жоржа Роденбаха) треба представити українському читачеві. Естетика символізму — це вершинне явище світової культури; символісти зуміли синтезувати літературу, музику, малярство в єдиному порухові до трансценденції буття-сущого і виходу в чистий етер думки і надсвідомого. Це — містичне мистецтво, яке живиться із фламандської містики Майстра Екхарта, Яна Ван Рюйсбрука та інших візіонерів, яких, завдяки науковим публікаціям, тільки починає відкривати український читач. Треба звернути увагу й на таке небуденне явище, як бельгійський сюрреалізм, феномен, певною мірою, відмінний від сюрреалізму французького. Тут культивуються не стільки автоматичне письмо і давно відоме бельгійським символістам несвідоме, скільки виразні пошуки начала, яке перевершує людське і відновлює зв’язки із колективним несвідомим. Найвідоміші з-поміж бельгійських сюрреалістів — Поль Нуже, Крістіан Дотремон, Марсель Леконт; і малярство Рене Маґріта постає саме на цьому підґрунті. Маґріт, зрештою, і сам був досить цікавим письменником, а також теоретиком сюрреалізму.