Органи жінки на столі здавалися нормальними, не мали очевидних ознак патології. Кількома меткими розрізами Ейб дістав легені та серце, поклав їх у металевий таз. Зробив кілька надрізів під яскравими лампами, щоб побачити паренхіму легень.
— Не курила, — завважив він до двох детективів. — Набряків немає. Гарна, здорова тканина.
Тільки от — уже мертва.
Брістол опустив легені назад у таз, куди вони лягли рожевим курганом, і взяв серце. Воно легко вмістилося в його масивну руку. Мора раптом відчула своє власне серце, яке зараз гупало в її грудях. Як і серце цієї жінки, воно вмістилося б у Ейбову долоню. Їй раптом стало млосно від думки про те, що він може тримати його, перевертати, оглядаючи коронарні судини — так само, як робить зараз. Технічно серце — простий насос, але воно становить серцевину людського тіла, і від того, яким відкритим, виставленим напоказ воно зараз було, Мора відчула порожнечу у власних грудях. Глибоко вдихнула, і від запаху крові її нудота тільки посилилася. Вона відвернулася від тіла й зустрілася поглядом із Ріццолі. Тією Ріццолі, яка надто багато бачила. Вони були знайомі вже майже два роки, працювали разом над достатньою кількістю справ, щоб глибоко поважати одна одну з професійного погляду. Однак разом із цією повагою прийшла і взаємна шаноблива обачність. Мора знала, яка гостра в Ріццолі інтуїція, і коли вони зараз дивилися одна на одну через стіл, знала, що ця жінка безперечно помічає, як близько Мора до того, щоб вибігти геть із кімнати. Відповідаючи на невисловлене питання в очах Ріццолі, Мора вперто стиснула щелепи. Королева Покійників знову була незворушна.
Знову зосередилася на мертвому тілі.
Ейб, який не звертав уваги на напруження в кімнаті, розкрив камери серця.
— Усі клапани мають нормальний вигляд, — прокоментував він. — Коронарні судини м’які. Чисті. Боже, сподіваюся, моє серце теж таке.
Мора глянула на його величезне черево й засумнівалася в цьому, знаючи його пристрасть до фуа-гра та маслянистих соусів. Ейб жив за філософією: «Насолоджуйся життям, поки можеш». Удовольняй свої апетити зараз, бо всі ми рано чи пізно закінчимо, як наші друзі на столі. Що хорошого в чистих судинах, якщо твоє життя було позбавлене задоволень?
Він поклав серце в таз і заходився працювати з умістом живота, глибоко встромляючи скальпеля в очеревину. Дістав шлунок і печінку, селезінку та підшлункову залозу. Морі був знайомий запах смерті, охолоджених органів, однак цього разу він її бентежив. Наче перша в її житті аутопсія. Наче вона перестала бути досвідченим патологоанатомом і тепер жахалася того, як брутально Ейб управлявся з ножицями й ножем. «Господи, я саме це роблю щодня, але мій скальпель ріже незнайому плоть чужих людей».
«Ця жінка не здається чужою».
Мора занурилася в німу порожнечу, з відстані спостерігала за тим, як працює Ейб. Утомлена неспокійною ніччю й джетлагом, вона наче відійшла від сцени, яка розгорталася на столі перед нею, до безпечного місця, з якого могла спостерігати без емоцій. Це просто труп на столі. Вони ніяк не пов’язані, вони не знайомі. Брістол швидко вивільнив тонку кишку, кинув завитки до тазу. Ножицями й кухонним ножем вичистив черево, лишив тільки порожній панцир. Поніс таз, важкий від нутрощів, до столу з неіржавної сталі, де й узявся ретельно розглядати органи, один за одним.
Розрізав шлунок на препарувальній дошці, випорожнив його в меншу миску. Від смороду неперетравленої їжі Ріццолі з Фростом відвернулися, покривилися огидливо.
— Схоже на рештки вечері, — мовив Ейб. — Я б сказав, що вона їла салат з морепродуктами. Бачу листя салату, томати. Може, креветки…
— Вона задовго до смерті вечеряла? — спитала Ріццолі. Її голос звучав дивно, обличчя було закрите рукою, щоб відгородитися від смороду.
— За годину, може, більше. Думаю, їла не вдома, я собі салат із креветками не готував би. — Ейб глянув на Ріццолі. — Чеків із ресторану в сумочці не було?
— Ні. Вона могла платити готівкою. Ми все ще чекаємо інформації про кредитну картку.
— Господи. — Фрост досі відвертався. — Тепер мене назавжди відверне від креветок.
— Та хай це вас не хвилює, — сказав Ейб, патраючи селезінку. — Якщо вже подумати, то ми всі створені з однакових базових цеглин. Жири, вуглеводи та протеїн. Коли їсте соковитий стейк, то їсте м’язи. Гадаєте, я коли-небудь відмовлюся від стейку тільки тому, що розтинаю такі тканини щодня? Усі м’язи складені з однакових біохімічних інгредієнтів, просто в деяких випадках пахнуть краще, ніж в інших.