— Що за історія? — Поцікавився Рендом. — Ми бачили, як батько відправив тебе назад, до речі, як він це зробив?
— Не знаю, — відповів я. — Але він підтверджує все, що сказала нам Дара. Він дав їй перстень з печаткою і послання.
— Чому? — Запитав Жерар.
— Він хотів, щоб ми навчилися довіряти їй.
— Бенедикт піднявся на ноги:
— Тоді я піду і зроблю, що він велів.
— Він хоче, щоб ти атакував, а потім відступив, — сказала Дара. — Після цього потрібно буде тільки стримувати їх.
— Довго?
Бенедикт видав одну зі своїх рідкісних усмішок і кивнув. Він зумів дістати футляр з Картами однією рукою, вийняв колоду, дістав дану йому мною особливу Карту для Двору.
— Щасти тобі, — побажав Рендом.
— Так, — погодився Жерар.
Я додав свої побажання і дивився, як він розтанув. Коли зникла веселка його залишкового зображення, я відвів погляд і помітив, що Дара мовчки плаче. Я ніяк не висловився про це.
— У мене теж є наказ — свого роду, — сказав я. — Мені краще буде рушати.
— А я повернуся до моря, — сказав Жерар.
— Ні, — почув я від Дари, коли рушив до дверей.
Я зупинився.
— Ти повинен залишатися тут, Жерар, і стежити за безпекою Амбера. Ніякої атаки з моря не буде.
— Але я думав, що на чолі місцевої оборони Рендом.
Вона похитала головою.
— Рендом повинен приєднатися до Джуліана в Ардені.
— Ти впевнена? — Перепитав Рендом.
— Переконана.
— Добре, — сказав він. — Приємно знати, що він, принаймні, подумав про мене. Жалкую, Жерар. Помилка вийшла.
Жерар виглядав просто спантеличеним.
— Сподіваюся, він знає, що робить, — сказав він. — Ми про це вже говорили, — сказав я йому. — До побачення.
Я почув за спиною кроки, коли залишив кімнату. Дара наздогнала мене.
— Що тепер? — Запитав я її.
— Я думала прогулятися з тобою, куди б ти не йшов.
— Я просто збираюся піднятися на гору і взяти деякі припаси. А потім відправлюся в стайню.
— Я поїду з тобою.
— Я поїду один.
— Я все одно не зможу супроводжувати тебе. Я ще повинна поговорити з вашими сестрами.
— Вони беруть участь, так?
— Так.
Деякий час ми мовчки йшли, потім вона сказала:
— Вся ця справа була не так холоднокровно розрахована, як здається, Корвін.
Ми зайшли в комору.
— Яка справа?
— Ти знаєш, що я хочу сказати.
— А, це. Ну, добре.
— Ти мені подобаєшся. Одного разу це може стати чимось більшим, якщо ти ще що-небудь відчуваєш.
Моя гордість вручила мені різку відповідь, але я проковтнув її. За століття дечому навчишся. Вірно, вона використовувала мене, але, втім, в той час, здається, вона не була цілком вільною діячкою. Найгірше, що можна було сказати, я вважаю, це те, що батько хотів, щоб я хотів її. Але я не дозволив своєму обуренню через це перемішуватися з тим, якими дійсно були або могли стати мої почуття.
Тому я сказав:
— Ти теж мені подобаєшся, — і подивився на неї. Вона, здається, в той момент потребувала поцілунку, так що я поцілував її. — Тепер мені краще підготуватися.
Вона посміхнулася і стиснула мені руку. А потім зникла.
Я вирішив не вивчати свої почуття в даний момент.
Я взяв деякі речі, осідлав Зірку і поїхав назад через гребінь Колвіра, поки не прибув до своєї гробниці.
Сівши перед нею, я закурив люльку і почав спостерігати за хмарами.
Я відчував, що день у мене був дуже насичений, а був лише ранній полудень. Передчуття грали мораліте в гротах мого розуму, жодне з яких я не бажав би брати з собою на ленч.
3
Контакт виник раптово, коли я підрімував. Я миттєво піднявся на ноги. Це був батько.
— Корвін. Я прийняв рішення і час прийшов, — сказав він. — Оголи свою ліву руку.
Я зробив це, поки його фігура ставала все більш матеріальною, виглядаючи в той же час все більше і більше царствено, з дивною журбою на обличчі, такого роду, якої я ніколи не бачив там раніше. Він стиснув мою руку своєю лівою рукою і вийняв правою кинджал.
Я дивився, як він зробив надріз на моїй руці, а потім вклав кинджал у піхви. Потекла кров. Він підставив долоню лівої руки і зловив її. Він випустив мою руку, накрив ліву долоню правою і відступив від мене. Піднявши долоні до обличчя, він дихнув на них і швидко розвів їх в сторони.
Червоний чубатий птах, розміром з ворона, з пір'ям кольору моєї крові, стояв у нього на долоні, потім перемістився до зап'ястя, подивилася на мене. Навіть очі його були червоними, і був знайомий вигляд, коли він, схиливши голову набік, заходився роздивлятися мене.