— Не надто далеко, якщо не зможу знайти свого коня.
Я повернувся до входу в печеру. Тепер настало деяке прояснення, зі свіченням немов від місяця, за якимись хмарами на заході, і іншими на сході.
Я подивився в обидва боки вздовж стежки і вниз по схилу на долину. Ніде не було видно ніяких коней. Я повернувся назад до печери. Але як раз коли я це зробив, я почув далеко внизу тонке іржання Зірки.
Я крикнув у печеру незнайомцю:
— Я повинен їхати. Можете взяти собі ковдру.
Не знаю, чи відповів він, тому що тоді я вийшов під мряку, вибираючи собі дорогу вниз по схилу. Знову я вплинув через Камінь, і мряка припинилася, зм'якшившись туманом.
Камені були слизькими, але я спустився вниз до половини схилу не спіткнувшись. Тут я зупинився: і щоб перевести дух, і щоб уточнити свої координати. З цієї точки я не був упевнений, з якого саме напрямку донеслося іржання Зірки. Місячне світло стало трохи сильніше, видимість краща, але я нічого не побачив, вивчаючи перспективу перед собою. Кілька хвилин я прислухався.
Потім я знову почув тонке іржання — знизу, зліва від мене, неподалік від валуна або темного скельного виходу. Біля його основи, здається, було якесь сум'яття тіней. Рухаючись з максимальною швидкістю, на яку я насмілювався, я проклав свій курс в тому напрямку.
Досягнувши наземного рівня, я поспішив до місця дії, пройшов вогнища наземного туману, злегка розігнані вітерцем, що дмухав із заходу. Я почув скреготливий, хрусткий звук, як ніби щось важке котили або штовхали по кам'яній поверхні. Потім я вловив відблиск світла на темній масі, до якої я наближався.
Підібравшись ближче, я побачив в трикутнику світла силуети маленьких, людиноподібних фігур, які намагалися зрушити величезну кам'яну плиту. З того напрямку долинало слабке відлуння клацання і нове іржання. Потім камінь почав рухатися, повертаючись, немов двері, якими він в дійсності і був. Освітлена ділянка зменшилася, звузилася до скіпки і зникла з гучним звуком, але не раніше, ніж туди спершу зайшли всі працюючі фігурки.
Коли я, нарешті, дістався до кам'яної маси, все знову стало безмовним. Я приклався вухом до каменя, але нічого не почув. Але ким вони не були, вони забрали мого коня. Я ніколи не любив конокрадів і чимало їх вбив у минулому. А прямо зараз я потребував Зірку, як рідко коли потребував коня. Так що я взявся нишпорити навмання, шукаючи край цих кам'яних воріт. Було не надто важко виявити кінчиком пальців їх контури. Я, ймовірно, знайшов їх швидше, ніж відшукав би при денному світлі, коли все зливалося і змішувалося. Дізнавшись про їх місцезнаходження, я почав шукати далі, намацуючи яку-небудь ручку, за яку я міг би потягнути. Вони, здавалося, були хлопці маленькі, так що я подивився нижче. Нарешті, я виявив те, що могло бути потрібним місцем і вхопився за нього. Потім я потягнув на себе, але двері виявилися впертими. Або вони були непропорційно міцними, або в них була якась упущена мною хитрість.
Не має значення. Зараз не час для тонкощів, а час для грубої сили. Я і розлютився, і поспішав, так що рішення було прийнято. Я знову взявся тягнути плиту на себе, напружуючи м'язи рук, плечей, спини, бажаючи, щоб поблизу виявився Жерар. Двері затріщали. Я продовжував тягнути. Вони злегка просунулися, на дюйм, напевно, і застрягли. Я не послабив старань і збільшив свої зусилля. Вони знову затріщали.
Я відкинувся назад, перемістив свою вагу і уперся лівою ногою в кам'яну стінку збоку від порталу. Потягнувши на себе, я одночасно відштовхнувся ногою. Знову пролунав тріск і деякий скрегіт, коли вона знову просунулася — ще на дюйм з чимось. Потім плита зупинилася і я міг змістити її.
Я випустив ручку і постояв, розмірковуючи і відпочиваючи. Потім я прихилився до неї плечем і штовхнув двері назад в повністю закрите положення. Зробив глибокий вдих і знову схопився за неї.
Я знову поставив ліву ногу туди, де вона побувала. На цей раз ніякого поступового натиску. Я рвонув і відштовхнувся одночасно. Зсередини пролунав тріск лопання засува і брязкіт, і двері пройшли вперед приблизно на півфута, скрегочучи на ходу. Вони, здається, ходили тепер вільніше, так що я піднявся на ноги і змінив свою позицію на протилежну — спиною до стіни — і знайшов цілком достатню точку прикладання сили, щоб виштовхнути її назовні.
На цей раз вони просунулися легше, але я не міг втриматися від того, щоб упертися в них ногою, коли вони почала відкриватися, і штовхнув що було сил. Двері проїхали повні 180 градусів, врізалася в скелю по іншу сторону з сильним гучним звуком і розбилися на декілька шматків, які захиталися, розлетілися і посипалися на землю з гуркотом, що змусив її здригнутися, розбиваючись на нові осколки, коли вони падали один на одного.