— Ви розділите її зі мною? — Запитав я.
— Якщо бажаєте.
— Бажаю.
Вона розстелила тканину, всілася навпроти мене, дістала їжу з кошика і розклала її між нами. Потім вона сервірувала її, і швидко попробувала кожну страву. Я відчував себе при цьому трішки негідником, але тільки трішки. Це було дивне місце проживання для жінки, явно самотньої, яка просто очікує можливості прийти на допомогу першому ж незнайомцю, який підвернеться. Дара теж нагодувала мене при першій нашій зустрічі, а так як я наближався до кінця подорожі, я був ближче до місць, де ворог був сильний. Чорна Дорога була дуже близько, майже під рукою, і я кілька разів вловив, як Дама поглядала на Камінь.
Але це був досить приємний час і, обідаючи, ми краще познайомилися. Вона була ідеальною аудиторією, сміялася з усіх моїх жартів, змушувала мене базікати про себе. Вона більшу частину часу зберігала очної контакт, і наші пальці зустрічалися якось всякий раз, коли щось передавалося. Якщо мене якимось чином обманювали, то вона робила це дуже люб'язно.
Поки ми обідали і базікали, я продовжував поглядати за просуванням цього здавалося, непохитного грозового фронту. Нарешті, він пішов грудьми на гірський хребет і перевалив його. Він почав повільний спуск по гірському схилу.
Очищаючи скатертину, Дама побачила напрямок мого погляду й кивнула.
— Так, вона насувається, — сказала вона, укладаючи в корзину останні столові прилади і сідаючи поруч зі мною, Принісши пляшку і наші чашки. — Вип'ємо за це?
— Я вип'ю з вами, але не за це.
Вона налила.
— Це не має значення, — сказала вона. — Не зараз.
І поклала долоню на мою руку, коли різко передавала мені мою чашку.
Я взяв чашку і подивився на неї. Вона посміхнулася. Доторкнулась до краю моєї чашки своєю. Ми випили.
— Ходімо тепер в мій павільйон, — запропонувала вона, беручи мене за руку, — де ми приємно проведемо останні години.
— Спасибі, — відмовився я. — В інший час таке спокійне проведення часу було б прекрасним десертом до прекрасного обіду. На моє нещастя, я повинен продовжувати свій шлях. Обов'язок не дає спокою. Час летить, а у мене є завдання.
— Гаразд, — сказала вона, — це не так вже й важливо. І мені відмінно відомо все про ваше завдання. Що тепер теж не так вже й важливо.
— О? Повинен зізнатися, що я цілком очікував, що ви запросите мене на яку-небудь вечірку наодинці, і якщо я прийму запрошення, то буду через якийсь час, блідий і самотній, блукати по холодному схилу якої-небудь гори.
Вона розсміялася.
— А я повинна зізнатися, саме так і збиралася використати вас, Корвін. Однак, більше, проте, не маю такого наміру.
— Чому це?
Вона показала на наступаючу лінію спотворення її світу.
— Тепер немає потреби затримувати вас. За цією ознакою я бачу, що Двір переміг. Ніхто і ніщо не зможе щось зробити, щоб зупинити наступ Хаосу.
Я коротко здригнувся і вона знову наповнила чашки.
— Але я воліла б, щоб ви не чекали мене в цей час, — продовжувала вона. — Вона добереться до нас сюди за якісь години. Який найкращий спосіб провести цей останній час в суспільстві один одного? Немає ніякої потреби їхати навіть настільки недалеко, як до мого павільйону.
Я опустив голову і вона присунулася до мене. Якого біса! Жінка і пляшка (от як я по-моїх же словах хотів закінчити свої дні). Я пригубив вино. Вона, ймовірно, була права. І все ж я подумав про ту жінку в масці, яка заманила мене в пастку на Чорній Дорозі по шляху в Авалон.
Спершу я прийшов їй на допомогу, швидко піддався її неприродним чарам — А потім, коли маска її була знята, побачив, що за нею взагалі нічого не було. Я страшенно злякався в той час. Але щоб не ставати занадто філософським, у кожного є цілий набір масок для різних випадків. Я чув, як психологи роками люто нападали на них. І все-таки я зустрічав людей, які спершу справляли на мене сприятливе враження, людей, яких я згодом ненавидів, коли дізнавався, які вони під маскою. Іноді вони були, як та жінка — без будь-чого прикметного там. Я виявив, що маска іноді набагато прийнятніша, ніж її альтернатива. Та що там говорити… Ця дівчина, яку я притискав до себе, могла дійсно бути всередині чудовиськом. Ймовірно і була. А хіба більшість з нас ні? Я міг придумати і гірші способи піти з життя, якщо б захотів здатися на цьому етапі. Вона мені подобалася.
Я прикінчив своє вино. Вона зібралася налити мені ще, і я зупинив її руку. Вона підняла на мене погляд. Я посміхнувся, сказавши:
— Ви майже переконали мене, — потім я закрив їй очі чотирма поцілунками, щоб не порушити зачарування, відійшов і сів на Зірку.