Цей момент блокував стрибок звіра, вдаривши йому в плече. Але він так само відкинув мене назад і я покотився серед кісток. Поштовхом посох вирвало у мене з рук, і у вирішальну частки секунди, дану мені падінням мого супротивника, я вибрав з двох можливостей можливість скоріше вихопити Грейсвандір, ніж намацати в темряві посох.
Я зумів витягнути меч з піхов, але це і все. Я все ще був на спині з вістрям моєї зброї вліво, коли шакал піднявся і знову стрибнув. Я з усіх сил вдарив його ефесом по морді.
Удар віддався в моїй руці і плечі. Голова шакала відсахнулася назад, а його тіло вивернулася вліво від мене. Я негайно привів вістрі на пряму між нами, стиснувши руків'я обома руками, і зумів піднятися на праве коліно перш, ніж він загарчав і знову кинувся на мене. Як тільки я побачив, що меч націлений точно, я вклав в удар всю свою вагу, глибоко встромивши клинок у тіло шакала. Я швидко витягнув його і відкотився геть від ще клацаючих щелеп. Шакал заверещав, спробував піднятися, знову звалився. Я лежав, важко дихаючи, там де впав. Я відчув під собою свій посох і схопився за нього. Я перемістив його так, щоб оборонятися, і відповз спиною до стіни печери.
Звір, однак, більше не піднімався, а лежав там, рухаючи кінцівками. У тьмяному світлі я зумів розгледіти, що його рве. Запах був пригнічуючий.
Потім він повернув очі в моєму напрямку і лежав абсолютно не рухаючись.
Потім очі його закрилися і дихання припинилося.
Я залишився зі смородом.
Я піднявся, все ще спиною до стіни, все ще з палицею перед собою, і зміряв його довгим поглядом. Минуло багато часу, перш ніж я зміг змусити себе вкласти меч назад у піхви.
Швидке обстеження показало мені, що я знаходився не в тунелі, а всього лише в печері.
Коли я вибрався назовні, туман став жовтим. І його ворушив тепер вітер з нижніх країв долини.
Я притулився до скелі і спробував вирішити, який вибрати шлях. Тут не було ніякої справжньої стежки.
Нарешті, я відправився наліво. Цей шлях здавався дещо крутіше, а я хотів якомога швидше опинитися над туманом і в горах. Посох продовжував добре служити мені. Я весь час прислухався до звуків поточної води, але кругом нічого не було.
Я вперто йшов далі, продовжуючи підніматися, і туман справді порідшав і змінив колір. Нарешті, я зміг розгледіти, що піднімаюся до широкого плато. Над ним я почав вловлювати проблиски неба, багатоколірного і перемішаного.
За моєю спиною пролунало кілька різких ударів грому, але я все ще не міг розглянути розташування грози.
Тому я прискорив крок, але через кілька хвилин у мене почала крутитися голова. Я зупинився і сів, важко дихаючи, на землю. Мною опанувало відчуття невдачі. Навіть якщо я зумію піднятися на плато, у мене було таке почуття, що гроза загуркоче прямо на протилежній стороні його. Я протер очі подушечками пальців. Що толку продовжувати шлях, якщо я жодним чином не зумів добратися до мети?
Крізь фісташковий серпанок рушила курна тінь і впала на мене. Я було підняв свою палицю, але потім побачив, що це був всього лише Хугі. Він загальмував і приземлився біля моїх ніг.
— Корвін, — сказав він, — ти пройшов пристойну відстань.
— Але, можливо, не досить пристойну, — сказав я. — Гроза, здається, стає все ближче.
— По-моєму, так. Я поміркував і хочу поговорити на твою користь.
— Якщо ти хочеш принести мені хоч якусь користь, — сказав я, — я можу тобі сказати, що треба зробити.
— Що ж саме?
— Злітай назад і подивися, наскільки далеко насправді гроза, і наскільки швидко вона рухається. А потім прилітай і скажи мені.
Хугі перестрибнув з однієї ноги на іншу.
— Гаразд, — сказав він, злетів у повітря й полетів, туди, де як я відчував, був північний захід.
Я сперся на посох і піднявся. Я міг з таким же успіхом продовжувати лізти в гору з найвищою для моїх сил швидкістю. Я знову зачерпнув з Каменю і сила з'явилися до мене, немов спалах червоної блискавки.
Коли я здолав схил, з напряму, в якому відбув Хугі, налетів вологий вітерець. Пролунав ще один удар грому. Але більше ніяких гуркотів і гуркотінь.
Я витягнув максимум з цього припливу енергії, швидко і продуктивно піднімаючись кілька сот метрів. Якщо мені треба програти, я міг з таким же успіхом дістатися і до вершини. Я міг з таким же успіхом дізнатися, де я перебуваю, і дізнатися, чи залишилося мені взагалі що-небудь, що можна спробувати.
Коли я піднімався, небо у мене в полі зору все більше прояснялося. Воно істотно змінилося з тих пір, як я останній раз розглядав його. Половина його складалася з нічим не порушуваної чорноти, а інша з маси пливуть кольорів. І весь небосхил, здавалося, обертався навколо точки прямо над головою. Я почав хвилюватися.