Я досяг краю Лабіринту, швидко пішов до його початку. Я озирнувся на вхід у печеру. Батько, Дворкін, Фіона — ніхто з них ще не з'явився. Добре. Вони тепер не зможуть встигнути вчасно, щоб зупинити мене. Коли скоро я вступлю в Лабіринт, їм буде надто пізно що-небудь робити, крім як дивитися і чекати. На швидкоплинну мить я подумав про ризик померти, але відштовхнув цю думку геть, постарався заспокоїти свій розум до рівня, необхідного для цього підприємства, згадав свій бій з Брандом в цьому місці і його дивне оригінальне зникнення. Виштовхнув і цю думку теж, уповільнив дихання, приготувався.
На мене зішла певна летаргія. Час було починати. Але я затримався на якусь мить, намагаючись належним чином зосередити свої думки на стоячим переді мною грандіозним завданням. Лабіринт на мить ніби проплив перед моїм поглядом. Зараз! Чорт забирай! Зараз! Вистачить попередніх дій! Починай! — Звелів я собі. — Іди!
І все ж я стояв, наче уві сні, споглядаючи Лабіринт. Я забув про себе на довгі хвилини, поки розглядав його. Лабіринт, з його довгою чорною плямою, яку треба видалити…
Більше не здавалося важливим, що це може вбити мене. Мої думки ліниво текли, обдумуючи його красу…
Я почув звук. Це, мабуть, біжать батько, Дворкін і Фіона. Я повинен щось зробити, перш ніж вони дістануться до мене. Я повинен увійти в нього через мить…
Я відірвав погляд від Лабіринту і озирнувся на вхід у печеру. Вони з'явилися, пройшли частину шляху по схилу й зупинилися. Чому? Чому вони зупинилися?
Яке це має значення? У мене був потрібний для початку час. Я почав піднімати ногу, роблячи крок вперед.
І ледве зміг почати рухатися. Величезним зусиллям волі я дюйм за дюймом просував ногу вперед. Зробити цей перший крок виявилося куди важче, ніж іти по самому Лабіринту, ближче до кінця. Але я, здавалося, боровся не стільки проти зовнішнього опору, скільки проти повільності свого власного тіла. Все виглядало майже так, ніби я був паралізований.
Потім у мене виник образ Бенедикта поруч з Лабіринтом в Тир-на-Нготі коли до нього наближався, насміхаючись, Бранд. Камінь горів у нього на грудях.
Навіть перш, ніж опустити погляд, я знав, що побачу. Червоний Камінь пульсував в ритмі з моїм серцем.
Чорт їх забери! Або батько, або Дворкін — або вони обидва — дотяглися через нього в цю мить, паралізуючи мене. Я не сумнівався, що будь-який з них міг зробити це і сам. І все ж, на такій відстані не варто було здаватися без бою.
Я продовжував штовхати ногу вперед, повільно пересуваючи її до краю Лабіринту. Якщо я зумію до нього дістатися, я не зупинюся, як вони… Дрімота… Я відчув, що починаю падати. На мить я заснув. Це сталося знову.
Коли я відкрив очі, то побачив частину Лабіринту. Коли я повернув голову, то побачив ноги. Коли я підняв голову, то побачив, що батько тримає Камінь.
— Забирайтеся, — сказав він Дворкіну і Фіоні, не повертаючи голови.
Вони забралися, поки він одягав Камінь собі на шию. Потім він нахилився і простягнув руку. Я взяв її і він підняв мене на ноги.
— Це була дуже дурна спроба, — сказав він.
— Мені вона майже вдалася.
Він кивнув.
— Звичайно, ти занапастив би себе і нічого не добився б, — уточнив він. — Але, тим не менш, це було дуже здорово зроблено. Пішли, давай прогуляємося.
Він взяв мене за лікоть і ми рушили вздовж периферії Лабіринту. Я дивився, коли ми йшли, на дивне — без горизонту — небо-море навколо нас. Я гадав, що сталося б, зумій я почати проходити Лабіринт, що відбувалося б у даний момент.
— Ти змінився, — сказав, нарешті, він. — Або ж я ніколи по-справжньому не знав тебе.
Я знизав плечима.
— Щось і від того, і від іншого, напевно. Я збирався сказати те ж саме про тебе, не скажеш мені дещо?
— Що?
— Наскільки це було важко для тебе, бути Ганелоном?
Він реготнув.
— Зовсім не важко. Хоча, можливо, ти побачив на мить справжнього мене.
— Він мені подобався, або, скоріше, ти, колишній, там. Хотів би я знати, що сталося зі справжнім Ганелон?
— Давно помер, Корвін. Я зустрів його після того, як ти вигнав його з Авалона, давним-давно. Він був непоганим хлопцем, але я не довірився б йому ані на грам. Але, втім, я ніколи нікому не довіряв, якщо був вибір.
— Це в нашій родині спадкове.
— Я шкодував, що довелося вбити його. Не те, щоб він надав мені великий вибір. Все це було дуже давно, але я чітко пам'ятаю його, так що він, напевно, справив на мене враження.
— А Лорен?
— Країна? Хороша робота, по-моєму. Я попрацював з потрібним Відображенням. Воно набрало чинності від моєї присутності, як і всяке, якщо один з нас там надовго затримувався. Як було з тобою в Авалоні, а пізніше в тому іншому місці. А я подбав про те, щоб пробути там довго, спрямовуючи свою волю на перебіг її часу.