«У школі нас всьому, достеменно всьому научать, окрім розуміння свого милого рідного слова» — Тарас Шевченко, повість «Прогулянка із задоволенням і не без моралі». Скільки-то разів ми чули або читали перший рядок «Кобзаря» — «Реве та стогне Дніпр широкий»! А що то означає оте концентроване слово «ДНІПР»? ДН — це Дана, жіноче начало, дарувальниця небесної вологи, богиня земної води. ПР — Перун, чоловіче начало, громовержець, великий будитель душі орійця, визволитель і сіяч. Між ними — єднальна буквиця і. Гармонійне єднання чоловічого і жіночого творить життя. Вогонь і вода — очищаючі святі сили життя. Вони очищають від бруду, неохайності, втоми, лінивства, страху...
Так — через одне лише слово — приходить радість розуміння глибинної мудрості наших предків: ріка життя не мала би русла, якби не було двох берегів — жіночого і чоловічого! І яка ж могутня ця ріка українського життя! У Шевченка вона аж реве та стогне, у Гоголя — рідко яка птиця її перелетить...
Окрім форми Дніпр, українська мова має ще й слова Дніпро, Славута, даючи зрозуміти, що священна наша ріка поєднує у собі усі родові ознаки, це могутня ріка-андрогін. Яка глибина мови! (Зверніть увагу, що в українській мові слово сонце середнього роду. Наша мова не хоче ображати жодну стать — ні жіночу, ні чоловічу!)
У первозданній красі (без сучасних штучних й потворних водосховищ) Дніпр-Дніпро-Славута мав дев’ять порогів, серед яких вирізнялися Дід-поріг, Внук-поріг і Ненаситець. Славні запорожці називали священну ріку Дніпром-братом і Козацьким шляхом.
«...На Большой Морской непреривная масса карет запружала всю улицу; длинным хвостом стояла публика и на лестнице в ожиданки впуска, и с улицы, в обе стороны тротуара...Восторги зрителей переходят в какую-то молитвенную тишину; слишны только вздохи...».
Так описує у 1880 році Ілля Рєпін, автор знаменитого полотна «Запорожці пишуть листа турецькому султану», враження вимогливої петербурзької публіки від картини Архипа Куїнджі «Місячна ніч на Дніпрі». Цей народжений в Маріуполі грек з високим чолом Сократа також був зачарований нашим Дніпром-Славутою!
Українець Олександр Панасович Потебня, видатний філолог, написав: «Слово тільки тому є органом думки і необхідною умовою всього пізнішого розвитку розуміння світу й себе, що найперш є символом, ідеалом і має всі властивості художнього твору». Саме такі властивості має українське слово Дніпр-Дніпро-Славута.
«Слова, слова, слова... Я не любив спершу буквоїдної лінгвістики: букви, букви і правила. Але я зрозумів, що слова мають свою душу і натхнення. Є у великих словах якась дійсна сила. Ця їх сила живе в історії, коли навіть зміниться звучання слова... Сила його внутрішньої конструкції, збір понять і живих пізнань окреслені кругом і висотою слова. Віщун і поет потужні силою цієї магії великого слова».
Після таких своїх слів справді український професор Володимир Шаян каже, що про слово Дніпро в українській літературі треба було б написати окрему книгу. І почати, звісно, з плачу Ярославни у «Слові про похід Ігорів» — «О, Дніпре-Словутицю!..» Потім звучить грізномогутнє «Реве та стогне Дніпр широкий» («І стогону того напивсь Тарас») і дивноніжне «...у Дніпра веселочка воду позичає». Наш славний професор наводить ще й такі Шевченкові слова з «Гайдамаків»:
І цитує Миколу Вінграновського:
Чого тут варте одне лиш слово — Дніпророжденний!
(Процитуємо Миколу Вінграновського на два рядки більше:
Написано у 22 роки!)
Ту чудову книгу про високе звучання слова Дніпро в українській літературі я закінчив би рядками з того ж незабутнього Миколи Вінграновського:
Древня індійська поетика твердо знала, яка поезія є істинною і чому: вищим виразом поетичного є такий твір, у якому слово набуває значення «глибокого і втаємниченого ефекту». І тому ми наближаємося до великих рівно настільки, наскільки розуміємо їхнє слово!
Далі наведу один текст, який став результатом моїх тривалих самостійних пошуків.
Забуте послання предків
Космічну галактику Молочний Шлях давні українці називали Божою дорогою. У цьому зоряному мерехтінні вони бачили на золотій колісниці праукраїнського Перуна, що гримить, метаючи стріли блискавиць у чортів, бісів, та чугайстрів. У ближчі до наших днів часи народною уявою витворилася ще одна назва галактики — Чумацький Шлях. Сучасні астрономи переконані, що на цій Божій дорозі (яка насправді є лише однією з безлічі стежин Творця у Всесвіті) розсипано принаймні 200 мільярдів зірок.
Одна з них — наше Сонце. За науковими оцінками, відстань від Сонця до галактичного центру Молочного Шляху складає майже 30 тисяч світлових років (а лише за одну секунду світло долає 300 тисяч кілометрів!)
Третя від Сонця планета — Земля. Коли з’явилися на ній предки українців, достеменно не відомо. Тарас Григорович Шевченко також міркував над цим, коли писав свій «Саул»: