Зауважу, що у багатьох так званих неканонічних (апокрифічних) давніх текстах (а хто, яке «політбюро» встановило критерій канонічності!?) є справжні перли Божественної мудрості. Ось, наприклад, з чотирьох канонічних євангелій нам відомо, що Син Божий дає суперлаконічний рецепт тим, хто хоче потрапити у царство небесне: «Виконуй заповіді!». А ось його загадкові слова з апокрифічного тексту про те, коли ж прийде довгоочікуване царство небесне: «Копи двоє стануть одним, зовнішнє уподобиться внутрішньому а чоловіче начало з’єднається з жіночим».
Є над чим задуматись... Думайте, брати мої, учітеся, читайте!
Ось донедавна ми мали три переклади Біблії українською мовою: перший — Пантелеймона Куліша, який видрукували у Відні 1903 року, вже після його смерті (деякі книги переклали Іван Нечуй-Левицький та Іван Пулюй); другий зробив у 20-30 роках XX століття професор Іван Огієнко, який пізніше став митрополитом Іларіоном; автором третього перекладу, виданого 1963 року, є отець Іван Хоменко.
В усіх цих трьох перекладах одне людиновбивче місце книги Естер подано однаково: «І позабивали вони між своїми ненависниками сімдесят і п’ять тисяч...». Перед цим юдеї убили десятьох синів Амана, а потім ще й, з волі Естер, повісили їх мертві тіла. Такої сили «чари», за Біблією, напустила ця жидівка на перського царя Артаксеркса.
І ось у 2011 році Українське Біблійне Товариство видає четвертий повний переклад Біблії ієромонаха о. Рафаїла (Романа Турконяка). Книгу чомусь видрукували на проспекті Леніна (!!) у російському місті Тверь. Відкриваю цей Турконяків «ленінський» переклад книги Естер і очам своїм не вірю: «Бо вигубили з них десять тисяч п’ятьсот...». Як так?! Усі попередні українські (і російські!) переклади Біблії одностайні в тім, що євреї убили щонайменше 75 тисяч ні в чому не винних підлеглих похітливого царя Артаксеркса, а ієромонах Рафаїл настоює на зовсім іншій, набагато меншій, цифрі жертв — 10,5 тисячі!
Є в цього отця-перекладача ще й так званий второканонічний додаток до книги Естер, де юдей Мордехай твердить, що вбивство жидами 75 тисяч ні в чому не винних людей «сталося від Бога». Звісно, від їх юдейського бога, який, цитую: «зробив два жереби, один — Божому народові, а один — усім народам». Отож, дорогі мої брати і сестри, книга Естер твердить, що проти «обраного» жидівського народу усі інші народи анічогісінько не варті.
Останній штрих (а точніше — цвях у труну) Турконякового перекладу книги Естер: «Бо вигубили з них десять тисяч п’ятьсот на тринадцятий день адара, та не пограбували нікого». (Яка ж то милість до вже убитих!). «Вони спочили чотирнадцятого дня того місяця і тримали його як день спочинку, з радістю і веселістю».
Радісно і весело було юдеям після такого страхітливого масового убивства. Неминучим історичним бумерангом цього злодіяння стали для «обраних» єврейські погроми в різні часи у різних країнах, Адольф Гітлер...
До свята Пурім, придуманого «на честь» цього масового вигублення (Пурім — національне свято євреїв, його відзначають між 20 лютого і 25 березня, день святкування змінюється відповідно до місячного календаря), жидівка Клара Ейснер-Цеткін заснувала у 1910 році так званий міжнародний день солідарності жінок у боротьбі за рівність (усі жінки рівні, але бувають і рівніші!) — 8 березня.
Зовсім не випадково саме у дні цього юдейського свята у Нюрнберзі вели на шибеницю керівників Третього Рейху. Євреям треба було б засунути десятим у петлю ще й мертвого Германа Герінга. Була б повна аналогія з біблійною книгою Естер, в якій описано, як вішали десятьох вже мертвих синів Амана...
(Повного аналогією злочинних діянь Естер і Мордехая в Персії є місія Малки і Дабрана в Києві, яких чорні монахи виводять у своїх літописах під ніжними слов’янськими іменами Малуші і Добрині — цьому жидовину і жидівці вдалося зробити з сина рабині, ґвалтівника й братовбивці Володимира — хрестителя Русі і навіть святого у «християнському» розумінні!)
Та повернімося до українських перекладачів Біблії. Один з них — знаний професор Іван Огієнко, пізніше митрополит Іларіон (до речі, Іван Огієнко є автором слів відомого українського романсу «Не питай, чого в мене заплакані очі» і братом прадіда видатного нашого спортсмена Сергія Бубки) — вже після того, як переклав Біблію, раптом пише фундаментальну працю «Дохристиянські вірування українського народу» (1965 рік), у якій з любов’ю і цікавістю грунтовно вивчає віру предків наших.
Відкриваємо цю прекрасну книгу професора Івана Огієнка і читаємо: «Первісна віра була міцно пов’язана з працею. Це була релігія реального життя, пізніш хліборобська, як частина життя людини, коли її віра й життя були нерозірвально пов’язані сотнями ниток... Людина вірила, що все кругом неї живе: почуває, розуміє, має свої бажання, бореться за своє існування, а тому до природи первісна людина ставилась як до істоти живої... релігія була одухотворенням усього довкілля... Все — сонце, зорі, місяць, вогонь, вода, рослини, звірина, каміння, дерева, вітер, зілля — усе це живе, має свою душу, чоловіковидне».
Ось так, дорогі мої, — ЧОЛОВІКОВИДНЕ! Іван Огієнко був переконаний, що давньоукраїнські волхви-ясновидці уміли спілкуватися з вищими силами: «З Богом не можна говорити звичайною буденною мовою, — він цієї мови не зрозуміє і не послухає. Треба знати Божу мову, і її власне знали волхви. Молитву до Бога не кожен уміє сказати належно, — вміють це найкраще волхви. Поет-співець — це також волхв, жрець, бо знає Божу волю й уміє по-божому говорити».
Ось чому всі вороги України так боялися віщого слова наших волхвів, а потім і сліпих кобзарів — їх винищували фізично, мову і пісню забороняли. Але: «Наша пісня, наша дума не вмре, не загине»! На українській землі, каже Ліна Костенко, «усе живе, усе неповториме, усе чекає невимовних слів». І — «там досі моляться Стрибогу високі в сонці ясени».
З мовленими давно словами Івана Огієнка перегукується сказане недавно Шевченківським лауреатом Володимиром Коломійцем:
«Це справді „золотосяйний світ“, в якому щедра гра небесної води й сонячно-зоряного вогню, велика повінь срібно-блакитних і золотих тонів гармонійно передають зв’язок людини давньої Руси-України і ще віддаленіших епох з язичницьким піднесено-одухотвореним Всесвітом».
І тут вже «хай мовчать Канти і Шопенгауери перед глибиною цієї метафізики наших віщунів і волхвів!» (Володимир Шаян).
Артур Шопенгауер вже мав слово у цій книзі. Було б несправедливо не надати його іншому класику німецької філософії Іммануїлу Канту:
«Дві речі сповнюють душу завжди новим і дедалі сильнішим подивом й благоговінням, чим частіше і довше ми про них розмірковуємо, — це зоряне небо над нами і моральний закон всередині нас».
Всі історичні релігії Кант кваліфікував як види фальшивого богопочитання. Він був переконаний, що істинна набожність — це кульмінація доброчесності. І що коли Бога вшановують «не морально доброю поведінкою в громаді», а культовим йому поклонінням, то Бог перетворюється на ідола і «релігія робиться тоді ідолопоклонством».
Політика Космосу може бути тільки національною, щоб не обезличити Господа. У кожному Краї на землі народ розвивається за образом своїм! (Український народ каже: «Кожен край має свій звичай»).
Запам’ятаймо космічну аксіому: Святе Письмо і його сповідники мають бути одномовцями! Відомо: будь-який переклад неминуче змінює першоджерело. (Ісламські релігійні авторитети рішуче сказали усім бажаючим перекласти Коран: Святі Писання неперекладні! У Корані мовою оригіналу — арабською — точно визначена кількість слів. Кожне слово в оригіналі може мати сім смислів. То як же перекладач вловить потрібний?! Оригінал — жива троянда, переклад — зрізана й висушена. Деякі переклади Біблії співвідносяться з оригіналом так, як живе тіло і тіло, яке вже покинула душа...)