Ми говорили про чотири українські переклади Біблії. Жоден з них не може бути Святим Письмом українців, бо це лише переклади з чужих мов — так і написано: «із мови давньоєврейської і грецької на українську наново перекладена». Біблія може бути Святим Письмом лише для носіїв мов, якими вона писана. Українці — як і всі інші народи — у перекладі можуть мати справу лише зі смислами оригіналу, досить наближеними і неточними. (У перекладах Біблії на провідні мови світу вже знайдено понад сто тисяч (!!) різночитань. Про одне з найжахливіших — переклад доктора теології отця Рафаїла Турконяка — ми вже розмірковували.)
Візьмемо «ключ розуміння» Біблії — слово Бог. Виявляється, в п’ятикнижжі Мойсея, писаному давньоєврейською, слова Бог нема. Позначається він там різними власними іменами: Елогім — множина від слова ель; Ягве, Єгова, Саваоф...Знову згадаймо Шевченкове: «...одурить Саваоф, та не одурить Бог». Для Тараса Григоровича, як і для кожної притомної української душі, Саваоф і Бог — різні речі! А є ж іще Елогім (у множині!), Ягве, Єгова...То чому ж наші перекладачі ставлять замість цих іудейських імен українські слова — Бог, Господь?!
Ось лише маленький фрагмент перекладного «святого письма»: «І ти понищиш всі ті народи, що Господь, Бог твій, дає тобі, — не змилосердиться око твоє над ними...». — П’ята книга Мойсеева, Повторення закону VII, 16. Такий ось форменний, словами Ліни Костенко, «бред второзаконія»...
До цього жахіття ніяк не туляться питомо українські слова Бог і Господь. Слово Бог (санскритське bha, bhaga) — значить світло, зоря, доля, щастя, краса, благо, любов. Наша азбука дає таке буквальне розшифрування: бог — буки он глаголить. І вже аж ніяк не може наш рідний Бог глаголити отой «бред второзаконія» — «І ти понищиш всі ті народи...»
«І не тільки панує над Україною цар-чужинець, але й сам Бог зробився чужинцем і не вміє української мови». (Микола Іванович Міхновський, книжка-промова «Самостійна Україна», 1900 рік). Предки наші молилися своїм добрим і милосердним «Богам весняним — Перунам і Ладам». А ми, їх правнуки погані — чужим і немилосердним Елогімам, Ягве, Єговам, Саваофам... І нема в оригіналі Біблії ні Ісуса, ні Марії — є там юдейські імена Єшуя і Міріам.
Не перекладені з чужих мов книги Мойсея, Самуїла, Ездри, Ісаї, Йоіла, Естер та іже з ними є святими для українців. Українське Святе Письмо — це писані рідною мовою Книга Велеса, Слово про похід Ігоря, книги наших про років Сковороди, Шевченка, Франка, Шаяна, Лесі, Ліни... «Кобзар» і «Сад Божественних пісень», «Захар Беркут» і «Лісова пісня», «Маруся Чурай» і «Берестечко», «Тіні забутих предків» і «Віра предків наших»... Бог дав нам таку могутню і прекрасну мову для того, щоб нею ми з Ним говорили, щоб нею писалося наше Святе Письмо. І воно пишеться!
«Вживися у твори найкращі і в простуванні своїм тропи від них поведи». Так радить нам наш великий поет, молодший брат Миколи Зерова Михайло Орест. І тоді — упевнений він — «від заблуду нас порятує істини знання тверде».
...До драми-феєрії «Лісова пісня» Леся Українка подає такий «спис діячів», який не залишає найменшого сумніву у її великій любові до віри наших предків: «Той, що греблі рве», Мавка, Русалка, Доля, Лісовик, Водяник, Перелесник...Така ж любов жила у серці уродженки чарівної Волині Оксани Лятуринської, яка написала:
А ось як гармонійно (по-азичницьки!) уявляє собі земне блаженство щойно згаданий Михайло Орест:
Язичеський язик дорогий і рідний ще одному поетичному генію України — Миколі Вінграновському:
У давньоєгипетських «Настановах для духовних пошукувачів» закарбовано: «Того, хто розуміє або вірить, переслідують і принижують. Найбільшим з усіх див є те, що людина може знайти природу Бога і проявити її в житті». «Осягни Бога, а тоді роби, що хочеш» — каже буддійське одкровення.
...В одному із словників крилатих слів російської мови є дивний афоризм — «заднюю созерцать». Виявляється, він прийшов з перекладу Біблії (Вихід, 33, 20-23): «Узриши задняя моя». Так каже Ягве жидівському пророку Мойсею. В одному з чотирьох українських перекладів Біблії цей фрагмент подається так: «...і тоді побачиш Мене ззаду, а Моє обличчя не буде тобі показане».
Вислів «заднюю созерцать» російські мовознавці пояснюють дуже конкретно: «не видеть истинного лица, знать что-либо неосновательно». Чому ж жорстоке і мстиве старозавітне єврейське божество показує Мойсею тільки свій зад? Тому, що має оскал Мамони, лик Диявола? Ось яким «богом» вони обрані...
...Стоїмо на колінах у сутінках куполів різноконфесійних церков, молячись юдейським царям і пророкам. Упираємо очі у розп’яття з великими буквами ІНЦІ, навіть не знаючи, що ці букви означають. Не відаючи, що ці буквиці — лише жалюгідний залишок від «обрізаного» УКРАЇНЦІ. Нас силоміць «обрізав» многогрішний син рабині, ґвалтівник і братовбивця Володимир у 988 році, змусивши молитися хрестам із мертвим тілом «ІНЦІ» — Ісус Назорей Цар Іудейський...