Выбрать главу
І маячить перед зором чорний Ворон, чорний Ворон На Паллади білім бюсті, душу в розпачі трима. І подібний погляд має тільки демон, що дрімає, Світло лампи вирізняє тінь, чорнішу, ніж Пітьма, Й душу визволити з тіні, чорної, немов Пітьма, Не спромога вже — дарма!

Цей текст «Ворона» Едгара По українською мовою з’явився вперше в лютому 1972 року в львівському журналі «Жовтень». Автор перекладу — Анатолій Онишко. Це ім’я тоді мало хто знав. Анатолій Васильович народився 6 серпня 1940 року у Стрию на Львівщині. По закінченні Дрогобицького нафтового технікуму довгі роки працював на різних «непоетичних» посадах — від помічника бурильника до інженера на хіміко-металургійних виробництвах. Перекладати почав наприкінці 1950-х років. У 1977 році заочно закінчив романо-германське відділення філологічного факультету Львівського університету. Перекладав з польської, білоруської, німецької, англійської та іспанської мов. У 2005 році нагороджений Премією імені Василя Стефаника. Помер 26 липня 2006 в Калуші.

Переклад Анатолія Онишка знаменитої поезії геніального Едгара По прекрасно демонструє, як магічно українська мова передає трагічно-містичне світовідчуття американця! В оригіналі ворон повторює рефрен — «Nevermore» (дослівно — «більше ніколи»). Мережковський перекладає цей рефрен — «Никогда». Інші російські перекладачі, розуміючи, що чорна птаха ніколи не вимовить цього російського слова, залишали слово оригіналу без змін. Наприклад: Не терзай, не рви мне сердца, прочь, умнися на просторі Каркнул ворон: «Nevermore».

Анатолій Онишко (єдиний з українських перекладачів) знайшов в нашій чарівній мові дуже підходяще для ворона коротке слово «дарма». І з цим словом вірш зазвучав прекрасно!

Серцем чую, що це звучне слово Анатолій Васильович підгледів у знаменитому Шевченковому триптисі — «Доля», «Муза», «Слава»:

...Та дарма! Ми не лукавили з тобою, Ми просто йшли; у нас нема Зерна неправди за собою.

...Майже десять років писав у Луцьку невеличку поему «Мій Ворон» Кость Шишко. Починається вона так:

У глуху північну пору скрізь стояв гнітючий морок. Хтось постукався знадвору, причаївшись за вікном, і прокаркав: «Неверморе не вернеш, що втратив вчора...»

А потім Ворон каже Костю Шишку й такі слова:

Хто піддатливий, як глина, мало схожий на людину. Треба бути чоловіком, а не колом на воді...

А як звучать українською деякі біблійні тексти!

Ось візьмемо псалми Давидові, написані, за легендою, за тисячу літ до Різдва Христового. Перший псалом Іван Огієнко переклав так:

Блажен муж, що за радою несправедливих не ходить, і не стоїть на дорозі грішних, і не сидить на сидінні злоріків, та в Законі Господнім його насолода, і про Закон Його вдень та вночі він роздумує!

І він буде як дерево, над водним потоком посаджене, що родить свій плід своєчасно, і що листя не в’яне його, і все, що він чинить, щаститься йому!

Не так ті безбожні, вони як полова, що вітер її розвіває!

Ось тому-то не встоять безбожні на суді, ані грішники у зборі праведних, дорогу-бо праведних знає Господь, а дорога безбожних загине!

Тарас Григорович Шевченко так переспівує цей біблійний текст:

Блаженний муж на лукаву Не вступає раду, І не стане на путь злого, І з лютим не сяде. А в законі Господньому Серце його й воля Навчається, і стане він, Як на добрім полі Над водою посажене Дерево зеленіє, Плодом вкрите. Так і муж той В добрі своїм спіє, А лукавих, нечестивих І слід пропадає, Як той попіл, над землею Вітер розмахає. І не встануть з праведними Злії з домовини, Діла добрих обновляться, Діла злих загинуть.

А ось Ліна Василівна Костенко:

Блажен той муж, воістину блажен, котрий не був ні блазнем, ні вужем.
Котрий вовік ні в празники, ні в будні не піде на збіговиська облудні.
І не схибнеться на дорогу зради, і у лукавих не спита поради.
І не зміняє совість на харчі, душа його у Бога на плечі.
І хоч про нього скажуть: навіжений, то не біда, — він все одно блаженний.
І між людей не буде одиноким, стоятиме, як древо над потоком.
Крилаті в нього вродяться плоди і з тих плодів посіються сади.
І вже йому ні слава, ні хула не зможе вік надборкати крила.
А хто від правди ступить на півметра, душа у нього сіра й напівмертва.
Не буде в ній ні сили, ні мети, лиш без’язикі корчі німоти.
І хто всіляким ідолам і владам ладен курити херувимський ладан,
той хоч умре з набитим гаманцем, душа у нього буде горобцем.
Куди б не йшов він, на землі і далі, дощі розмиють слід його сандалій.
Бо так воно у Господа ведеться дорога ницих в землю западеться!

І таку мову ота диявольська Московія хотіла убити! Десятки гидотних заборон української мови — серед яких найганебнішим є Валуєвський указ 1863 року — не знищили нашого слова! Воістину: дорога ницих в землю западеться!