Нині сущим українцям треба знайти відповіді на загрози і виклики часу, виконати свій священний обов’язок перед найбільшою частиною нації — попередніми поколіннями, які створили непідвладну ні часові, ані смерті українську мову.
Залишаються актуальними слова українця Олександра Потебні: «...сліди доісторичної давнини, що ховаються в народних віруваннях і мові, залишаються невідомими вченим: хто приклав до слов’янської міфології те знання та уміння, які прикладаються до міфології індійської, грецької, латинської і германської?»
А треба вже прикласти!
Дуже багато зробив для вивчення й утвердження літературної української мови наш славний професор Іван Огієнко. У 1935 році він написав невелику, але вагому статтю «Мова Богдана-Ігоря Антонича». Її лейтмотив: «...на наших очах сталася чи не найкраща казка наших днів: знайшовся нарешті поет, що не тільки зрозумів усю велич гасла: для одного народу — одна літературна мова, але й глибоко зреалізував його... Віднині Україна культурою мовною, цебто найголовнішою, стає єдиною Нацією».
У своїй інавгураційній лекції почесного професора Національного університету «Києво-Могилянська академія» 1 вересня 2002 року Дмитро Павличко сказав: «Поняття рідної нації повинне бути в загальних рисах для всіх українців однаковим, недоторканним, священним. [...] Українська мова ніколи не була для України тільки засобом спілкування, збереження фольклорних та літературних цінностей, творення філософсько-духовного коду нації. Вона була і, мабуть, ще довго залишатиметься політичною зброєю народу, кореневищем його державності».
Тому то й видано у різні часи різних мастей окупантами стільки указів, циркулярів і навіть новітніх так званих «мовних законів» задля знищення або хоча б притуплення цієї політичної зброї нашого народу. (Остання така кака — зловісний закон українофобів Колєснікова-Ківалова, викинутий українцями в нужник і названий в народі «закон-кака»).
...25 травня 1958 року, незадовго до смерті від рук завербованого НКВД малороса, Степан Бандера виголошував промову на могилі убитого тими ж сталінськими недолюдками Євгена Коновальця. Він сказав слова, які маємо запам’ятати: «Розділені кордоном смерті, але з’єднані зв’язком віри, ідеї і любові — живі та померлі можуть собі взаємно помагати...».
(Сказано, звісно, під впливом Шевченкового послання «І мертвим, і живим, і ненародженим...»)
І розділений з нами кордоном смерті, але з’єднаний зв’язком віри, ідеї і любові Степан Бандера прийшов нині сущим українцям на допомогу в захисті рідної мови. Як?
Через видану в Дрогобичі у 1998 році 640-сторінкову збірку його праць «Перспективи української революції». Відкриваємо і читаємо: «Основна частина боротьби революційної організації з ворогом — це і є боротьба за душу людини, за ідейний вплив на цілий народ... Між московським большевизмом-комунізмом і українським націоналізмом іде найважливіший змаг за душу українського народу».
«Істотну причину невдачі більшовицької інженерії в духовій ділянці» Бандера бачить в тому, що «вона натрапила на такі первні в душі людини, яких не можна ні змінити, ні знищити, а яких походження, сила і вплив сягають далі, ніж межа життя і смерті». Неможливо знищити, каже Степан Бандера, «туги за Богом і шукання Божества».
У його працях вживання слова духовий є частим і звичним для автора. Сучасні тлумачні словники містять цю лексему лише з наголосом на останньому складі і тлумачать її так — «який приводиться в дію вдуванням струменя повітря (про музичні інструменти)».
Зовсім інший інструмент — безсмертну основу в людині, душу — має на увазі Степан Бандера, вживаючи це слово. Він повертає нам уже фактично зруйновану в сучасній українській мові (під впливом російської) паронімічну пару слів духовний — духовий. Зміст цих понять у нашій мові відповідає таким самим їх значенням в інших європейських мовах. Наприклад, у німецькій: geistlich — «духовний, церковний» і geistig — «духовий, ментальний, нематеріальний».
Лінгвістичний аналіз праць Степана Бандери ще попереду. Знайдеться Українець, який це зробить, і в такий спосіб мова Провідника збагатить та освіжить сучасну українську мову. А поки що просто послухаймо:
«Революційне змагання — це національна боротьба в площині духовости і культури.
...Сили душі кожної людини й цілого народу теж потребують плекання й наснажування, особливо тоді, коли їх переобтяжено постійною надмірною напругою».
Жоден політик великого масштабу — ні український, ані інших народів — не вживав так часто слово душа. А Степан Бандера робив це тому, що чув віщий голос Григорія Сковороди:
«Душа — це те, що робить траву травою, ліс — лісом, людину — людиною. Без душі трава — сіно, ліс — дрова, людина — труп...».
Питомо українські слова духовість, духовий є звичними й зрозумілими серцю професора Володимира Шаяна. Ось фрагменти його прекрасних студій про Лесю Українку:
«...Розвиток вчення про Душу Людини доходить до розріжнення „Душі“ — як індивідуальної душі живої людини та „Духа“ („Атмана“), як понадіндивідуальної істоти, якої індивідуальна Душа є частиною. Таке глибоке розуміння істоти людини, як Душі і Духа, творить чи не найвищий здобуток арійської духовости. Зрозуміння цієї системи віри і вчення вимагає однак довгої праці шукання правди і високої мислі Людини, Пробудженої до Духового життя».
«...Людина усвідомлює собі для себе самої свою Духову істоту, а отже, і Безсмертність...Отримуємо тут ключ до зрозуміння духовости Лесі... Свого таланту і сили своєї духовости не завдячують Шевченко чи Леся ніяким впливам. Ця сила була їх власною. Вона була в їх душі...
Ось чому Леся відчула, що їй гімни Рігведи „страшно подобаються“. У цих двох її власних молодечих словах криється тайна їх духового подиху, що розпалив її приспану Прометейску Силу».
«Шукаймо, браття, до святині шляху...»
Ці слова Лесі Українки є девізом життя українця Ореста Хмельовського. Свою теорію образотворення він виклав у семи книгах. Їх треба не читати, а перечитувати, щоразу відкриваючи нові й нові пласти і барви.
11 жовтня 2010 року я отримав електронною поштою від добродія Ореста листа під заголовком
1. [...] Розібратися в істині та ПРАВді, коли в усьому присутнє словоблудство в енних іпостасях — непомірно важко. Моїм завданням було синтезувати чотири сфери пізнання — філософію, науку, релігію та мистецтво й подати загалом науковою мовою результати міркувань щодо світовлаштування та Життя.
2. Звичайно, те, що є синтезом, вимагає неодноразового переосмислення й спрощення викладу аж до рівня загальнодоступного. За один присіст таке не дається. Цьому я присвятив життя. Щодня я правлю сам себе, щодня... Це — шлях, а не готові наукові чи філософські висновки.
3. Всі мої пошуки спрямовані були на дослідження Слова БОГ І, бог і, бог ї. Слова і букви, а не християнства. Воно як таке мене цікавить тільки в контексті цього Слова як Закону, чого до мене ніхто не розшифровував. БУКИ ОН ГЛАГОЛЬ — так азбучний аналіз розкодовує абревіатуру БОГ. Без цього не можна зрозуміти ні Буки (боги) Азбуки, ні формулу ОН, з якої постали всі букви, ні дію (глаголь) Слова ЗаКОНу — нічого.
4. Покаяння потрібне кожній людині як метод очищення Душі. Каїністам дано інше тіло. Їхньому народу потрібно покаяння, як і нашому, як і всім народам. І це наша спільна проблема!
5. [...] В тому, що все ми програмуємо — і наше життя, і чуже, і стан Всесвіту, я не сумніваюся. Мої студії спрямовані на пошук відповідей не в мозку чи в історії, а в Слові, з якого все постає, — з даного ЗаКОНом і з висловленого людиною, та й з того, що тільки в умі існує.