Дядечко на ім’я Бог
Правду кажуть: якщо ти розмовляєш із Богом, то це молитва, а якщо Бог розмовляє з тобою, то це шизофренія. Тож усім привіт, почнемо! Приємно познайомитись, Я — Бог. Принаймні ви Мене так інколи називаєте, хоча насправді Я — Ніхто, і звати Мене — Ніяк. Не лякайтесь, це зовсім не кінець світу і таке інше. Я лише хочу внести деякі уточнення в нашу давню угоду. Досить суттєві, як на Мене. Щоб усе було чесно і ви потім не плакали, що вас, мовляв, не попереджали. Я змушений вчинити саме так. Щоб до всіх, нарешті, дійшло, бо Я втомився пояснювати. Від вас сьогодні вимагається лише трохи уваги й фантазії — решту Я беру на Себе.
Отже, уяви собі, людино, що цієї самої миті мільярди людей на планеті Земля також, як і ти, роблять свої справи: ідуть вулицею, розмовляють, сплять, п’ють воду, чай чи каву, вживають наркотики, кохаються, рахують гроші і таке інше, тобто існують, живуть. У цю ж саму мить сотні тисяч людей народжуються на світ божий, і можливо, що серед цих сотень тисяч народишся й ти. І в цю ж саму мить сотні людей читають ці рядки і думають: «Боже, яка нісенітниця! Який поганий жарт!» Але це зовсім не жарт — це лише кінець однієї історії, яку ніхто потім не згадає. Просто нікому буде. І ніякого «потім» також не буде. Ми лише перегорнемо сторінку. Тож уяви собі, людино, і таке: саме в цю мить сотні тисяч людей на планеті Земля помирають, як колись помреш і ти. А можливо, серед цих людей тепер помираєш і ти, хто знає? Хоча це якраз не несуттєво: ти, не ти — яка різниця, зрештою? Ти хоча б розумієш, людино, скільки всього відбувається лише в одну-єдину мить? Мені здається, що не дуже, бо в іншому разі ти б поводилася стриманіше.
Тобі, людинко, певне, знайомий холодок смерті, який інколи з’являється: зненацька, пронизливо і підступно, панічний жах смерті, який поволі охоплює розум і серце? Певне, що знайомий: майже всі люди бояться смерті. Та чим менше ти згадуєш про неї, тим безтурботнішає твоє життя, радощі якого інколи здаються нескінченними. Це помилка. Я відкрию тобі невеличку таємницю: одного прекрасного вечора або ранку твій жах смерті стане абсолютним, тотальним і цілком опанує розум. Відтоді смерть переслідуватиме тебе скрізь: за кавою, за пранням, за коханням, за обідом, за сніданком, у ліжку, у снах; вона шепотітиме, кричатиме, плюватиметься слиною, повідомляючи: «Ти помреш, людинко!» До речі, це правда. І тоді, дивлячись на будь-який годинник, ти нарешті зрозумієш, що кожна секунда, і кожна наступна секунда, і всі наступні секунди невідворотно наближають тебе до смерті. А потому — потому нічого, абсолютно нічого — цвинтар, гниль, хробаки. Зваж, ніхто не знає, коли настане та сама остання наступна секунда, це буде наступна секунда чи якась інша наступна секунда життя? Хоча, знову ж таки, яка різниця? Важливо, що секунда, яка висмикне тебе звідти, — обов’язково буде.
Ну, і що ти тоді робитимеш, людинко? Куди ти підеш і що ти Мені скажеш? Тоді, коли нарешті згадаєш про смерть? На кого ти сподіватимешся? Яким стане твоє існування? Куди подінеться його сенс? Звісно, у відповідь ти можеш стати занадто відчайдушним і занадто сміливим. Як той янгол, що колись повстав. Але ж ти — не янгол, і тому від світла такої абсолютної і такої простої істини ти лише збожеволієш. І тоді тобі точно стане байдуже, помреш ти чи ні. Ви всі тоді збожеволієте. Ціла земна куля божевільних! По-справжньому божевільних людей.
Я не лякаю, я згадую.
Лише віра могла дати шанс. Та твоя віра вичерпалася разом із надією на загальний позитивний підсумок. Для статистики залишилося з’ясувати, що закінчилося раніше: надія чи віра? Надія — чи мрія? Саме віра давала можливість не тільки не померти від істини, а й не збожеволіти від неї. Це наче електрозапобіжник в електромережі життя. Прибери його — і життя «замкне», а світ провалиться в темряву. Так і трапилося. Ви всі були частиною Мене. Тепер Я думаю над тим, як відокремити лишку. Це по-перше.
Я намагався бути справедливим. Насправді, справедливість Мені не потрібна, але Бог також повинен пристосовуватись: так влаштований Всесвіт. Звісно, це не єдина мета Мого існування, але щодо тебе, людинко, то Я — є, і цього достатньо. Це по-друге.
Ти відчуваєш у Моїх словах біль і співчуття? А дарма.