Рудий щур
Велика барка «Соловейко» Української чорноморської торговельної фльоти легко перескакувала з хвилі на хвилю під добрим вітром. На бакборті кількох моряків переглядало старі вітрила.
«Ах! не було то як на "Могутнім"» нарікав старий Буґшпріт, «роботи ніякої, як відбув свою варту тай вилежуйся на якім хочеш боці».
«Хиба не все одно?» довідувався цікаво молодий юнґа.
«Яке там все бдно!» аж розлютився Буґшпріт, якого гострий ніс придбав йому сю кличку, «на "Могутньому" станеш коло колеса, задрімати можеш: самі вітрила несуть, А то старе доробало – тільки гляди, що на дно піде...»
«Кажете, дядьку, на дно. А що ж ми то будемо робити?» Хлопчак так щиро заклопотано поставив се питання, що всі розреготалися.
«А то ж», підхопив Семен, «ти плавати не вмієш, підеш на дно як сокира».
«Так, синашу», додав рік старший моряк Деденко, «як корабель тоне в бурю, так нема спасення. Хоч на човен сідай, хоч прямо в море скачи, все одно пропадеш».
«Ба ні, все брехня», сказав старий, зизоокий Прокіп Дужий. «Я вам скажу, коли корабель має тонути, то всі щурі вилазять...»
«Свят Господи!» крикнув юнґа, «таж коли вони всі повилазять, то нас чисто з кістками зїдять».
«Не впору нагадав», пробурчав Буґшпріт, «я, знаєте, сьогодня аж десять щурів бачив».
«Оттакої, таже я їх цілими копами у споді корабля товчу, тай ніяк не витовчу».
«Се вже нас так купці в Ростові обдарували. Чи не з цілої пристані щурів нам пригнали», пробурчав Прокіп,
«Коби пшеницю туркам передати то може й щурів проженемо», сказав Деденко.
«А не можна би їх витроїти?» піддав несміле юнґа.
Та його несміливість усе заохочувала моряків, а особливо гнівливого Прокопа, насідати на нещасного хлопця. Тож і тепер Прокіп пе витримав, щоби не покепкувати: «А ти ж, мугиряко, а ти хиба не знавш, що коли щурям отрути підсипати, так вони її у пшеницю позаносять!». Старий був би говорив дальше, але роздалося вісім склянок* і моряк із вірлиного гнізда гукнув:
«Світла горять добре, дядьку шкіпер!»
«Зміняй гніздо і бери кермове колесо!» озвався густий бас дядька шкіпера.
Семен побіг до головної щогли та почав лізти драбиною у гору, а Прокіп подався повагом на чердак. Коли переходив попри двері кухні, роздався легенький дзенькіт наче від добре натягненої струни, потім тяжкий гупіт, наче би хто впав на помість, потім гнівний вигук, а на конець м’який гупіт, якого моряки в першу хвилину не могли би собі пояснити, як би враз на поміст не полилася струя світла і в отворі не появилася худа і маленька постать кухаря. Кухар помітив гурток моряків і незвичайно спокійно запитав: «А який се щур попався у лапку[5]?», але ні не рушився, щоби помогти вилізти морякови з під важких дверей.
«А гов, Прокопе, чи ти пяний?» гукнув бас шкіпера, «чому не йдеш до колеса?»
Але Прокіп не відповідав. Моряки прийшли блище і побачили, як Прокіп пручався у тенетах. Сталеві дроти, з яких построєно лапку, тримали міцно, і найдущий з моряків не міг їх розірвати. До дверей підійшов шкіпер і вже знов хотів гукнути на Прокопа, але кухар сказав усмиряюче: «Ви не гнівайтеся, дядьку шкіпер, Прокіп хоч і хоче, але не може. Се він замотався у лапку на щурі, яку сам помагав ставити».
З під дверей роздався голос Прокопа: «І побачите, дядьку шкіпер, що я їх усіх виловлю».
«Надто вже в нас щурі розпаношилися», додав Буґшпріт.
«Він не хвалько», пояснив блище кухар, показуючи на Прокопа, «він тільки так замотався, забувши мабуть на лапку»,
«Еге, поквапився до колеса», підтвердив Прокіп.
«А чого се ви стоїте як телепні!» гукнув дядько шкіпер. «А ну, кухарю, підноси двері!»
«Чи не напєтеся води?» предложив кухар Прокопови. Але Прокіп пробурчав люто якесь прокляття, копнув нещасні двері аж затріщали, і сказав на відхіднім: «Напєшся води, пожди, ціле море, тільки ледви чи подужаєш!»
Се страшне пророцтво чимало налякало забобонних моряків. Рішили доложити всіх сил, щоби позбутися щурів.
Боговійно гляділи моряки в ранці на другий день, як із кухні піднімався густий дим.
«Що се там кухар виготовляє?» питав цікавий як завжди юнґа.
«А ти б понюхав», не втерпів Прокіп. «Щоб знов окропом вшкварив», боронив юнґу Семен.
«Не пхай, значить, носа поміж двері», тягнув Прокіп.
«Чи не чари які?» питав недовірчивий Буґшпріт.
«Кухар, як людина з вищою освітою, бачте, служив сторожем у гімназії, не то в чари не вірить, але й до церкви не ходить».
«Он воно як, він мабуть хоче всіх щурів відразу викурити», сказав Семен.
«Мабуть воно так, коли б тільки не викурив цілого корабля», понуро сказав Прокіп.