Выбрать главу

— А ви не підозрюєте лакея на прізвище Ґрін? — задумливо запитав отець Бравн. — Адже його свідчення доволі плутані.

— Он воно що, — перебив його Беґшоу. — На вашу думку, злочин скоїв Ґрін.

— Я глибоко переконаний у зворотному, — заперечив священик. — Я тільки хочу з’ясувати вашу думку щодо цієї дивної події. Адже відлучався він з дріб’язкової причини, захотів випити, або пішов на побачення, або щось подібне. Та вийшов він через хвіртку, а назад переліз через садову загорожу. Іншими словами, це означає, що двері він залишив відчинені, а коли повернувся, вони були вже зачинені. Чому? Та тому що Якийсь Незнайомець уже вийшов через них.

— Убивця, — невпевнено пробурмотів детектив. — Ви знаєте, хто він?

— Я знаю, як він виглядає, — відповів незворушно отець Бравн. — Тільки це одне і знаю напевно. Він, так би мовити, у мене на очах входить в парадні двері при світлі лампи, що тьмяно горить в передпокої, я бачу його, бачу, як він одягнений, бачу навіть риси його обличчя!

— Як вас розуміти?

— Він дуже схожий на сера Гемфрі Ґвина, — продовжував священик.

— Що за чортівня? — вигукнув Беґшоу. — Адже я бачив, як Ґвин лежав мертвий, опустивши голову в ставок.

— Саме так, саме так і було, — відповів отець Бравн.

Дещо помовчавши, він неквапливо продовжив:

— Повернімося до вашої гіпотези, чудової в усіх відношеннях, хоча я особисто не цілком з вами згоден. Ви вважаєте, що вбивця увійшов через парадні двері, застав суддю в передпокої, ув’язався з ним у боротьбу і розбив ущент дзеркало, після чого суддя вибігу сад, де його і застрелили.

Мені усе ж таки все це видається дуже сумнівним. Припустимо, суддя і справді задкував через увесь передпокій, а далі через коридор, але все одно в нього була можливість обрати один з двох шляхів до відступу: він міг попрямувати або в сад, або ж у внутрішні кімнати. Найімовірніше, він обрав би шлях, який веде всередину будинку, хіба не так? Адже там, у кабінеті, лежав заряджений пістолет, там же у нього був і телефонний апарат. Зрештою і лакей його був там, або принаймні він мав підстави так думати. Мало того, тоді він навіть виявився б ближче до своїх сусідів. То чому він відчинив двері, які ведуть у сад, марнуючи дорогоцінні секунди, і вибіг на загумінок, де годі було чекати допомоги?

— Але ж нам достеменно відомо, що він вийшов з будинку в сад, — нерішуче заперечував його співрозмовник. — Це відомо нам достеменно, адже там його і знайшли.

— Ні, він не виходив з будинку з тієї простої причини, що його в будинку не було, — не погоджувався отець Бравн. — Я маю на увазі в ніч убивства. Він був тоді у флігелі. Це вже я, немов астролог, відразу прочитав у темряві за зірками, так-так, за тими червоними і золотими зірочками, які мерехтіли в саду. Адже щит, де вмикалися гірлянди, є у флігелі: лампочки не світилися б узагалі, якщо б сера Гемфрі не було у флігелі. Потім він намагався сховатися у будинку, викликати по телефону поліцію, але вбивця застрелив його на півдорозі на крутому березі ставка.

— Тоді звідки взявся розбитий квітковий горщик, і перевернена пальма, і скалки дзеркала? — закричав Беґшоу. — Та ви самі все це виявили! Це ж ви сказали, що в передпокої була жорстока сутичка.

Священик збентежено моргнув.

— Та невже? — ледь чутно промовив він. — Дивно, не може бути, щоб я таке сказав. В усякому разі, у мене і в думках цього не було. Та якщо мене не зраджує пам’ять, я лише сказав, що в передпокої щось сталося. І там справді щось сталося, але це була не сутичка.

— У такому разі, чому ж дзеркало розбите? — різко запитав Беґшоу.

— Тому що в нього потрапила куля, — переконливо відповів отець Бравн. — Цю кулю випустив злочинець. А пальму, ймовірно, перевернули друзки дзеркала, коли розліталися.

— Ну і куди ще міг він цілити, окрім як у Гвина? — запитав детектив.

— Ви не повірите, але це вже належить до царини метафізики, — промовив церковнослужитель нудьгуючим голосом. — Зрозуміло, у певному сенсі він цілився у Ґвина. Та насправді Ґвина там не було, отож вистрілити в нього вбивця ніяк не міг. Він був у передпокої сам один…

Священик замовк на мить, потім незворушно продовжив:

— Ось у мене перед очима дзеркало, те саме, що тоді висіло в кутку, ще цілісіньке, а над ним довголиста пальма. Навколо напівтемрява, в дзеркалі відбиваються сірі одноманітні стіни, і цілком може здатися, що там коридор. І ще може здатися, ніби людина, чиє відображення у дзеркалі, виходить із внутрішніх кімнат. Цілком може також здатися, ніби це хазяїн будинку — якщо тільки відображення мало з ним хоч би найменшу схожість.