— Це той чоловік! — вигукнула хазяйка. — Напевно, він… — однак зустрівши сумний погляд священика, вона замовкла, сама не розуміючи чому.
— Я повідомив поліцію, — продовжив отець Бравн, — та інші служби, яких ця справа стосується. Вони стверджують, що навіть при першому огляді вдалося виявити сліди й відбитки пальців та інші прикмети відомого злочинця.
У цей момент бесіду на хвилю перервала поява Джона Бенкса, що повернувся після невдалої поїздки.
— З вашого вигляду зрозуміло, що старий Сміт виявився поганеньким пасажиром.
— Так, злякався в останню мить, — з обуренням пояснив він. — Старий утік, поки я оглядав проколену шину. Я ніколи більше не зв’язуватимуся з цими сільськими простаками.
Однак його нарікань ніхто не слухав, бо увага всіх була прикута до отця Бравна і його новини.
— Зараз з’явиться людина, яка зніме з мене тягар відповідальности, — продовжував священик з тією ж поважною стриманістю. — Коли ви зустрінетеся з ним, мій обов’язок свідка буде виконано. Єдине, що можу сказати, — служниця у Бичвуд-Хаусі бачила обличчя в одному з вікон.
— Я також в одному з наших вікон бачила лице, — сказала Опал.
— Та ти постійно бачиш лиця, — обірвав її брат Джон.
— Нічого злого немає в тому, щоб бачити факти, навіть якщо це обличчя, — спокійно сказав отець Бравн. — Гадаю, що особа, яку ви бачили…
Тут почувся стукіт у парадні двері, і через хвилину на порозі з’явився чоловік, побачивши якого Дивайн підвівся із стільця.
Він був високий, підтягнутий, з видовженим блідим обличчям і важким підборіддям. Величезний лоб і живі блакитні очі Дивайн погано розгледів удень через тінь від солом’яного капелюха з широкими крисами.
— Прошу вас, не вставайте, — виразно і чемно промовив Карвер, але в розбурханому мозку Дивайна ця чемність набула зловісної подібности до ввічливости бандита, що наставив на вас револьвера.
— Сядьте, містер Дивайн, будь ласка, — сказав Карвер, — і, з дозволу місіс Бенкс, я зроблю так само. Мені слід пояснити свій прихід. Мабуть, ви підозрювали, що я — знаменитий крадій.
— Підозрював, — похмуро відповів Дивайн.
— Як ви слушно зауважили, — сказав Карвер, — відрізнити осу від бджоли не завжди легко…
Після паузи він продовжував:
— Якщо мова зайшла про мене, то я з тих корисніших комах, хоч і рівною мірою нестерпних. Я — детектив і сюди прийшов, щоб з’ясувати, чи не взявся за старе злочинець, що називає себе Майклом Сновидою. Він спеціалізувався на крадіжці коштовностей, і ось напередодні обікрали Бичвуд-Хаус, і, якщо вірити експертизі, це його робота. Річ не лише у відбитках пальців, але й у маскуванні — такому ж, яке він використовував, коли був заарештований останній раз, а також, мабуть, і в інших випадках. Ви, напевно, чули про цю просту, але вдалу вигадку: він наклеював руду бороду й одягав великі окуляри в роговій оправі.
Опал Бенкс з жаху смикнулася вперед.
— Це воно! — закричала вона. — Це те обличчя, яке я бачила! Великі окуляри, руда кудлата борода, як у Юди. Я гадала, що побачила привида.
— Такого ж привида бачила і служниця у Бичвуд-Хаусі, — сухо сказав Карвер.
Він поклав якісь папери й пакунки на стіл і став їх дбайливо розгортати.
— Як я сказав, — продовжував він, — мене прислали сюди для того, щоб довідатися про злочинні плани Майкла Сновиди. Ось чому я зацікавився бджолами й оселився у містера Сміта.
Запанувала мовчанка, яку перервав Дивайн:
— Ви направду хочете сказати, що цей милий дідок…
— Ви ж, містере Дивайне, вважали, — посміхнувся Карвер, — що вулик — моя легенда. Чому б і Сміту не вибрати таку ж?
Дивайн похмуро кивнув, і детектив нахилився над своїми паперами.
— Я підозрював Сміта і хотів за відсутности господаря оглянути його речі. Тому й підтримав люб’язну пропозицію Бенкса.
Обшукавши будинок, я виявив деякі цікаві предмети, які дивно бачити в будинку старенького сільського мешканця, що цікавиться тільки бджолами. Ось один з них.
З розгорнутого пакету він витягнув волохатий предмет майже яскраво-червоного кольору.
— Такі бутафорські бороди використовують в аматорських спектаклях. А поряд лежали важкі окуляри в роговій оправі.
Та це ще не все, я знайшов одну річ, яка має безпосереднє відношення до цього будинку і виправдовує моє сьогоднішнє вторгнення. Це записка. У ній вказані назви і передбачувана вартість коштовностей, власники яких живуть у вашій місцевості. Відразу ж після тіари леді Пулмен стоїть смарагдове намисто місіс Бенкс.