— Хочу вас запевнити, сер, — говорив він, — що ваша участь у розслідуванні вбивства людини з двома бородами — одне з найбільших досягнень наукового розшуку.
Отець Бравн пробурмотів щось невиразне, а можливо, й застогнав.
— Ми знайомі, — продовжував американець, — з досягненнями Дюпена, Лекока, Шерлока Холмса, Ніка Картера та інших вигаданих мисливців за злочинцями. Але ми бачимо, що ваш метод дуже вирізняється серед методів детективів — як вигаданих, так і справжніх. Дехто навіть висловлював припущення, що у вас просто немає методу.
Отець Бравн помовчав, потім ледь поворухнувся чи просто посунувся до печі і сказав:
— Пробачте… Саме так… Методу немає. Боюся, що їм бракує розуму.
— Я мав на увазі строго науковий метод, — продовжував його співрозмовник. — Едгар По в чудових діялогах пояснив метод Дюпена, всю привабливість його залізної логіки. Доктору Ватсону доводилося вислуховувати від Холмса точні роз’яснення, до найдрібніших деталей. Але ви, отче Бравне, здається, нікому не відкрили вашої таємниці. Мені говорили, що ви відмовилися читати в Америці лекції на цю тему.
— Так, — відповів священик, похмуро розглядаючи піч, — відмовився.
— Ваша відмова спровокувала багато пліток! — підхопив Чейз. — Дехто у нас говорив, що ваш метод не можна пояснити, тому що це більше, ніж метод. Ходили чутки, що вашу таємницю не можна розкрити, оскільки вона — окультна.
— Яка вона? — перепитав отець Бравн досить похмуро.
— Ну, незрозуміла для необізнаних, — пояснив Чейз. — Хочу вам сказати, в нас, у Штатах, добряче поламали голову над вбивством Галупа і Штейна, і над вбивством старого Мертона, і над подвійним злочином Делмона. А ви завжди потрапляли в саму гущу подій і розкривали таємницю, однак нікому не казали, звідки вам усе відомо. Природно, багато хто вирішив, що ви, так би мовити, усе знаєте наосліп. Карлота Бравнсон ілюструвала епізодами з вашої діяльности свою лекцію про форми мислення. А «Спільнота сестер-духовидиць» в Індіянополісі…
Отець Бравн, уся увага якого була зосереджена на печі, нарешті сказав голосно, так, немов його ніхто не чув:
— Ох! До чого все це?!
— Вашому горю не допоможеш! — добродушно посміхнувся містер Чейз. — У наших духовидиць хватка залізна. Як на мене, хочете покінчити з базіканням — відкрийте вашу таємницю.
Отець Бравн шумно зітхнув. Він опустив голову на руки, немовби йому стало важко думати. Потім підвів голову і глухо сказав:
— Гаразд! Я відкрию таємницю.
Він обвів потемнілим поглядом посутенілий дворик — від багряних очей печі до древньої стіни, над якою щораз яскравіше блистіли сліпучі південні зірки.
— Таємниця… — почав отець Бравн і замовк, немовби не міг продовжувати. Потім зібрався з силами і сказав. — Розумієте, усіх цих людей убив я сам.
— Що? — придушеним голосом запитав Чейз.
— Я сам убив усіх цих людей, — лагідно повторив отець Бравн. — Тому і знав, як усе було.
Ґрендисон Чейз випростався на весь свій величезний ріст, немовби його підкинуло легким вибухом. Не зводячи ока із співрозмовника, він ще раз недовірливо запитав:
— Що?
— Я ретельно готував кожен злочин, — продовжував отець Бравн. — Ретельно обдумував, як його можна вчинити. І коли я знав, що відчуваю достеменно так, як відчував убивця, мені ставало ясно, хто він.
Чейз полегшено зітхнув.
— Але ж і налякали ви мене! — сказав він. — Я на хвилину повірив, що ви справді їх повбивали. Я так і побачив грубі заголовки в усіх наших газетах «Детектив у сутані — вбивця. Сотні жертв отця Бравна»! Що ж, це хороший образ. Ви хочете сказати, що кожного разу намагалися відновити психологію…
Отець Бравн сильно вдарив по печі своєю короткою люлькою, яку щойно збирався набити. Обличчя його викривилося, а це траплялося з ним дуже рідко.