— До справи це відношення не має, — швидко відповів Івен. — Це сталося раніше і зовсім випадково. Він поранився розбитою пляшечкою від чорнила, коли ми працювали разом.
— Ні, все-таки і це має відношення до справи, — заперечив отець Бравн.
Вони довго мовчали, священик похнюплено бродив по піску, волочачи за собою парасольку, і час від часу бурмотів «торговець тютюном», поки від самого його звуку у Сміта по тілу не забігали мурашки. Потім священик раптом підняв парасольку і вказав ним на човнову будку в очеретах.
— Скажіть, це човен хазяїна? — запитав він. — Покатайте мене трохи. Мені треба поглянути на ці будиночки з боку річки. Не можна гаяти часу: тіло можуть виявити, але доведеться ризикнути.
Сміт уже гріб веслами по річці у бік села, коли отець Бравн знову заговорив:
— До речі, я вивідав у доктора Ебота, який-такий грішок був за душею у бідолахи Водрі. Розпочалося з того, що якийсь єгипетський чиновник образив його, сказавши, здається, що порядному мусульманинові з англійцями, як і зі свинями, нічого робити, хоча свині все ж краще, — словом, груба нетактовність. Хай що там сталося насправді, але сварка отримала своє продовження через кілька років, коли той чиновник опинився в Англії. Водрі, охоплений гнівом, притягнув його до свинарника на якійсь садибі, заштовхав туди, зламавши йому руку і ногу, й залишив там до ранку. Зрозуміло, стався скандал, але багато хто вважав, що Водрі діяв у пориві патріотизму — і це пом’якшує його вчинок. Проте людина не може через це мовчати десятки років і смертельно боятися шантажу.
— Отже, ви вважаєте, що ця історія жодним чином не пов’язана з тим, над чим ми зараз ламаємо голови? — задумливо запитав секретар.
— Я вважаю, що ця історія якнайтісніше пов’язана з тим, про що зараз думаю я, — відповів Бравн.
У цей час вони пливли вздовж невисокої стіни; за нею, від сільських будиночків до річки, спускалися по крутому схилу грядки городів.
Отець Бравн уважно перерахував будинки, піднявши гостру парасольку, і, коли дійшов до третього, промовив:
— Торговець тютюном! А що, якщо він?.. Утім, діятиму, як підказує здогад, а там подивимося. Тепер скажу вам, що видалося мені дивним на обличчі сера Артура.
— Що ж? — запитав його Сміт, припинивши на декілька секунд гребти.
— Він завжди ревно дбав про свій зовнішній вигляд, — сказав отець Бравн, — а зараз поголений лише наполовину… Тут зручно причалити. Човен можна прив’язати до цього стовпа.
За хвилину або дві вони вже перелізли через низеньку стінку і підіймалися крутою кам’яною доріжкою поміж грядок з овочами і квітами.
— Подивіться — торговець тютюном вирощує картоплю, — зауважив отець Бравн. — Тут, можна сказати, витає дух сера Волтера Релі.[9] Он скільки картоплі і мішків для неї. Сільські торговці ще не зовсім порвали із селянськими звичками; вони часто поєднують у господарстві два-три заняття. У торговців тютюном у селі зазвичай є ще одне ремесло, але я якось не подумав про це, поки не придивився до підборіддя Водрі. У дев’яти випадках з десяти їх крамницю називають тютюновою, але водночас це ще й перукарня. Водрі порізав руку і не міг поголитися сам — ось чому він пішов сюди. Як вам підказка?
— Ця підказка, звичайно, багато чого прояснює, — відповів Сміт. — Але вам, напевно, вона підказала значно більше.
— А чи вам це не підказує, наприклад, — продовжував отець Бравн, — за яких обставин міг посміхатися геть не беззахисний джентельмен безпосередньо перед тим, як йому перерізали горлянку?
За кілька секунд вони йшли темним коридором у задній частині будинку і незабаром опинилися у внутрішній кімнаті; тьмяне світло проникало сюди із сусіднього приміщення, а ще поблискувало запилене, тріснуте дзеркало. Кімната потонула в зеленкуватій напівтемряві, як на дні озера, але все-таки можна було розгледіти звичайні перукарські інструменти і панічно бліде обличчя перукаря.
Очі отця Бравна обнишпорили кімнату, яку, було видно, незадовго до цього ретельно вичистили й прибрали, і нарешті прикипіли до чогось у запорошеному кутку за дверима.
Там висів капелюх, білий капелюх, так добре знайомий усім у селі. А проте, завжди примітний на вулиці, тут він здавався однією з тих дрібних речей, про які деякі люди іноді геть забувають, коли старанно вишкрябують підлогу і знищують забруднені ганчірки.
— Сер Артур Водрі, гадаю, голився тут учора вранці, — рівним голосом промовив отець Бравн.
На перукаря, низенького лисого чоловічка в окулярах, на прізвище Вікс, раптова поява двох відвідувачів з глибини його власного будинку справила таке враження, немовби це дві примари повстали із склепу під підлогою.
9
Волтер Релі (1552 або 1554–1618) — англійський придворний, державний діяч, авантюрист і поет. Перший привіз у Великобританію тютюн.