Йому в бібліотеці випадково потрапили до рук якісь папери Водрі, з яких, хоч там і не було сказано прямо, зрозумів, що готується донос у поліцію. І тоді стало ясно, який пекельний задум мав старий. Делмон остовпів так само, як я, коли про все здогадався.
Після вінчання нареченого було б заарештовано, а потім повішено. Делікатна наречена знехтувала того, хто побував у в’язниці, і вийшла б за того, кому дорога на ешафот. Ось яким чином сер Артур Водрі збирався артистично поставити крапку в цій історії.
Івен Сміт, смертельно блідий, мовчав. А тим часом вдалині на дорозі з’явилася висока фігура і широкий капелюх доктора Ебота. Він наближався до них, і навіть здалека було помітно, що доктор сильно схвильований. Та вони й самі ще не відійшли від потрясіння, спричиненим таким страшним одкровенням.
— Ви кажете, що ненависть огидна, — порушив мовчанку Івен. — І знаєте, принаймні одне мене тішить. Уся моя ненависть до нещасного Делмона випарувалася, коли я дізнався, як він двічі став убивцею.
Вони йшли мовчки, поки не зустрілися з доктором, який у відчаї розмахував на ходу своїми довгими руками в рукавичках, а його сиву бороду щосили розвіював вітер.
— Жахлива новина! — закричав він. — Знайдено тіло сера Артура. Смерть, мабуть, наздогнала його в саду.
— Боже мій! — якось механічно промовив отець Бравн. — Як страшно!
— Це ще не все, — задихаючись, продовжував доктор, — Джон Делмон поїхав, щоб зустріти Вернона Водрі, племінника Артура, але той і в очі його не бачив. Схоже, що тепер зник і Делмон.
— Боже мій! — пробурмотів отець Бравн. — Це неймовірно…
Найгірший злочин у світі
Отець Бравн ходив по картинній галереї з таким виглядом, немов прийшов сюди не для того, щоб дивитися на картини. Хоч узагалі він дуже любив картини, вони його і справді зараз не цікавили. Не те щоб у цих сучасних витворах мистецтва було щось неморальне або негоже; той, хто збуджував у собі язичницькі пристрасті, маніпулюючи поєднанням переривчастих спіралей, перевернутих конусів і розбитих циліндрів, за допомогою яких мистецтво майбутнього надихало або спокушало людство, мав — слід віддати йому належне — бурхливий темперамент. Річ у тім, що отець Бравн чекав тут свого юного друга, який вибрав це невідповідне місце, потураючи своїм футуристичним смакам.
Юний друг насправді був юною родичкою, однією з небагатьох, що були в нього. Вона називалася Елізабет Фейн, або просто Бетті, і була дочкою його сестри, що свого часу вийшла заміж за благородного, але збіднілого сквайра. Оскільки сквайр був такою ж мірою мертвий, як і бідний, то отець Бравн виступав її опікуном, як також і сповідником, і в певному сенсі захисником, а наостанок і рідним дядьком.
Та в цей момент він марно приглядався до груп людей, що стояли в галереї, шукаючи поглядом знайоме каштанове волосся і світле обличчя. Однак замість племінниці він побачив кілька знайомих і ще більше незнайомих йому людей, серед них і декілька осіб, з якими, через химерність їх смаку, він і не хотів би знайомитися.
В гурті людей, з якими священик не був знайомий, але які його зацікавили, був гнучкий, рухливий, дуже елегантний чоловік, схожий на іноземця завдяки своїй борідці клином, як у літнього ідальго, і темному волоссю, підстриженому так коротко, що воно було подібне на чорну шапочку, яка щільно облягає череп. Серед тих, з ким священик знайомитися не хотів, була дуже владна на вигляд особа у крикливій яскраво-червоній сукні, з гривою жовтого волосся, занадто довгого, щоб назвати це зачіскою, але занадто рідкого, щоб назвати його якось інакше. У неї було сильне, важке обличчя блідого, майже нездорового відтінку, варто було їй глянути на когось, як у того виникало відчуття, що на нього дивиться василиск. Вона тягнула за собою, мов на припоні, коротуна з великою бородою, дуже широким обличчям і великими сонними очима. Дивився він цілком благодушно, коли не спав, але його бичача шия (коли він повернувся спиною) виглядала, якщо бути чесним, грубуватою.