— Ось! — закричав він неголосно, але палко. — У цьому й заковика. Як він помре? Як же він помре?
— Заради Бога, що ви таке кажете? — запитав Ґренбі.
— А те, — пролунав з напівтемряви голос священика, — що я знаю, який злочин скоїв Джеймс Масгрейв.
Ґренбі ледве вдалося впоратися з тремтінням, але він все-таки запитав:
— Який?
— І справді найгірший у світі, — відповідав отець Бравн. — В усякому разі, більшість суспільств і цивілізацій таким його вважають. З найдавніших часів за нього в племенах і в громадах жорстоко карали. Що б там не було, тепер я знаю, що вчинив молодий Масгрейв і чому він це вчинив.
— Що ж він учинив? — запитав юрист.
— Він убив свого батька, — відповідав священик.
Законник, своєю чергою, різко схопився зі стільця, дивлячись на отця Бравна.
— Та ж його батько в замку! — різко закричав він.
— Його батько в рові, — сказав священик. — Який же я дурень, що не відразу здогадався, коли мені щось не сподобалося в цих обладунках! Ви пам’ятаєте, як виглядає кімната? Як ретельно вона була прибрана і прикрашена? Дві схрещені бойові сокири по одну сторону каміна, дві — по іншу. На стіні круглий шотландський щит, і такий самий, круглий і шотландський, — на іншій стіні. Один бік вогнища охороняють рицарські обладунки, а по інший — порожнеча. Ніколи не повірю, що людина, яка обставляла кімнату так симетрично, залишить одну деталь несиметричною. Там, без сумніву, також були обладунки. Що ж із ними сталося?
Він трохи почекав, а потім продовжив уже спокійніше:
— Чим довше я міркую, тим більше переконуюся, що це дуже хороший план убивства. Він вирішує вічну проблему: куди подіти труп? Тіло може бути в цих обладунках години, навіть дні, слуги ходитимуть і виходитимуть з кімнати, поки вбивця не вичекає слушної нагоди і, витягнувши його під покровом ночі, кине в рів. А далі — усе піде гладко! Якщо тіло занурити у стоячу воду, то рано чи пізно в обладунках чотирнадцятого століття залишиться один скелет — чи ж велика дивина, якщо його виявлять у рові старого пограничного замку. Та й навряд чи хтось його там шукатиме, якщо ж і виявлять, не знайдуть нічого, окрім якось скелета в обладунках. Адже я про це підсвідомо здогадувався. Коли ви сказали біля рову, що я шукаю якісь сліди, то мали рацію. Я побачив сліди, глибоко втиснуті у берег, і зрозумів: той, хто їх залишив, або був дуже важкий, або ж ніс щось дуже важке. Так, до речі, з цієї маленької події можна витягнути ще одну мораль. Пам’ятаєте, я стрибнув, як кішка?
— У мене в голові все затуманилося, — сказав Гренбі, — але я поволі усвідомлюю суть цього жахіття. Гаразд, ви стрибнули, і щодалі?
— Сьогодні на пошті, — сказав отець Бравн, — я згадав, що баронет, за його словами, був там саме тоді, коли ми навідалися до нього. Розумієте, що це означає? Це означає, що його не було в замку, а повернувся він, поки ми його чекали. Ось чому ми стояли перед воротами так довго. Коли я це зрозумів, то несподівано уявив усю картину.
— Так-так, і як вона виглядає? — нетерпляче запитав законник.
— Вісімдесятирічний старигань може ходити, — сказав отець Бравн. — Може навіть гуляти полями собі на втіху. Але людина в такому віці не може стрибати. У нього це вийде ще гірше, ніжу мене. Отож, якщо баронет повернувся, поки ми чекали, він повинен був прийти, як і ми, перестрибнувши рів, — але й тоді міст не опустили. Я міг би припустити, що він сам і перешкодив йому опуститися, аби відкласти прихід непроханих гостей, — до того ж міст дуже швидко привели до ладу. Та це не має значення. Коли я побачив смішну картинку, як сивоволосий чоловік у чорному стрибає через рів, то вже тоді знав, що це молодий чоловік, переодягнений старим. Ось вам і вся історія.
— Ви хочете сказати, — повільно промовив Ґренбі, — що цей милий юнак вбив свого батька, тіло заховав у лати, які кинув у рів, змінив зовнішність, і так далі?
— На своє щастя, він дуже подібний до батька, — сказав священик. — Ви бачили на портретах, яка велика в роду сімейна схожість. А крім того: ось ви говорите, він змінив свою зовнішність. Та в певному сенсі будь-який одяг — маскарад. Старий маскував себе перукою, молодий чоловік — іноземною борідкою. Коли він поголився й одягнув перуку на свою стрижену голову, то став викапаний татко, ну, ще трішки гриму. Гадаю, тепер ви розумієте, чому він з такою ввічливістю наполягав, щоб ви приїхали сюди наступного дня, і запропонував своє авто. А сам приїхав уночі, поїздом. Він випередив вас, скоїв злочин, переодягнувся і був готовий до законних переговорів.
— Ох, — задумливо сказав Гренбі, — готовий до законних переговорів!.. Мабуть, ви хочете сказати, що справжній баронет вів би їх інакше?