— Він сказав би вам прямо, що капітан не отримає ні пенса, — відповів отець Бравн. — Як не дивно, тільки вбивство могло цьому завадити. Але я хочу, щоб ви оцінили вишукану хитрість того, що він сказав вам. Його план відповідав декільком завданням відразу. Ці росіяни шантажували його за якийсь злочин, гадаю — за зраду під час війни. Йому ледве вдалося сховатися, і, можливо, він послав їх хибним слідом у Ригу. Та найвишуканіша його вигадка — це слова про те, що він визнає сина спадкоємцем, але не людиною. Хіба ви не бачите? Так, вона гарантувала пост обіт, але ще й дозволяла на те, що незабаром стане для нього найбільшою трудністю.
— Я передбачаю тут декілька складних ситуацій, — сказав Гренбі, — яку з них ви маєте на увазі?
— Навіть якби сина не позбавили спадку, — сказав отець Бравн, — виглядало б щонайменше дивним, що батько з ним ніколи не зустрічається. Зречення вирішувало це питання. Тож залишалася лише одна трудність. Напевно, він саме зараз і обмірковує її: як помре нинішній хазяїн?
— Я знаю, як він повинен померти, — сказав Гренбі.
Отець Бравн, здавалося, був поглинутий своїми думками.
— Але й це не все, — задумливо продовжив він. — У цій теорії йому подобалося ще дещо — дещо теоретичне. Розум його непристойно радів, коли він признався, граючи одну роль, що скоїв злочин в іншій ролі. Ось що я розумію під пекельною іронією — під жартом, який можна повідати дияволові. Сказати вам те, що ви назвали б парадоксом? Коли ти перебуваєш у самому серці пекла, дуже приємно говорити правду, і в такий спосіб, щоб ніхто нічого не зрозумів. Ось чому він з таким задоволенням видавав себе за іншого, а потім ганьбив сам себе, як того й заслуговує. Ось чому він сміявся на самоті в картинній галереї.
Гренбі аж підскочив на стільці, немов його раптом повернули до простих, життєвих справ.
— Ваша племінниця! — закричав він. — Адже її матінка хотіла, щоб вона вийшла за молодого Масгрейва! Мабуть, не останню роль тут відіграють багатство і титул?
— Так, — сухувато відповів отець Бравн. — Сестра моя дуже цінує розсудливий і пристойний шлюб.
Багряний місяць Міру
Усі погоджувалися з тим, що благодійний базар, влаштований в Меловудському абатстві (звичайно, з відома леді Маунтіґл), вдався на славу. Гойдалки, каруселі і панорами на повну силу розважали народ; я також відмітив би і саму благодійність, якби хтось із присутніх там пояснив мені, в чому вона полягала.
Хай там що, та нам і близько не доведеться мати до діла з усіма цими особами, а лиш з трьома із них: однією пані і двома джентльменами, які, голосно сперечаючись, проходили між головними павільйонами, чи, точніше, наметами. Праворуч від них містився прославлений провидець, чиє малинове помешкання цяткували чорні і золоті божества, багаторукі, як спрути. Можливо, вони свідчили про те, що не обділять його своєю допомогою; можливо, всього лиш втілювали мрію кожного хіроманта. Ліворуч стояло шатро френолога,[17] прикрашене набагато скромніше — черепами Сократа і Шекспіра. Як і личить істинній науці, тут були тільки біла і чорна фарби, тільки числа і креслення; а малиновий намет, де панувала тиша, заманював таємничим темним входом. Френолог на прізвище Фрозо — верткий смаглявий чоловік з неправдоподібно чорними вусами — стояв біля свого святилища і пояснював невідомо кому, що будь-яка голова виявиться такою ж значною, яку Шекспіра.
Ледве з’явилась якась пані, як він кинувся до неї і з вишуканою старомодною чемністю запропонував обмацати її череп.
Пані відмовилася з тією ввічливість, що більше скидалася на грубість, та ми пробачимо їй, бо вона саме була захоплена суперечкою. А ще пробачимо й тому, що вона була хазяйкою — леді Маунтіґл. Ніхто не сказав би, що вона непримітна: глибокі темні очі світилися якимсь голодним блиском, а бадьора, навіть люта посмішка дещо суперечила виснаженому обличчю. Її убрання було химерне, що відповідало тодішній моді, бо відбувалося це задовго до війни, яка так успішно навчила нас серйозности і зібраности. Одежа була схожа на намет провидця, з невиразними східними мотивами; її цяткували дивовижні, таємні символи. Однак усім було відомо, що Маунтіґли поміщалися, а якщо висловлюватися по-науковому, зосередилися на вивченні східної культури і східних вірувань.
Дивовижні прикмети пані відтіняли досконалу пристойність обох джентльменів. Як диктувала та допотопна мода, все у них було строго і бездоганно, від білих рукавичок до виблискуючого циліндра. Проте і вони різнилися між собою; Джеймс Хардкасл поєднував пристойність з вишуканістю, а Томмі Хантер — з деякою банальністю. Хардкасл був перспективним політичним діячем, хоча у світі цікавився чим завгодно, окрім політики. Можна, звичайно, сказати, що кожен політик багато обіцяє. Але, будьмо справедливі, Хардкасл немало й робив. Проте малинові шатра не викликали в ньому припливу діяльности.
17
Френолог — прихильник френології, псевдонауки про зв’язок психіки людини з будовою поверхні її черепа.