— Ви хочете сказати, що камінь тут? — різко запитав Хардкасл.
— «Тут» — непросте слово, — відповідав містик. — Але я хотів не це сказати. Я сказав, що ви не вмієте бачити.
І він розмірено продовжив у сердитій тиші:
— Якби ви навчилися істинному, глибокому мовчанню, то почули б крик на краю світу. Там сидить подобизна, мов гора. Говорять, навіть юдеї і мусульмани шанують її, бо вона створена не людиною. Перед нею благоговійно застиг паломник. Він підняв голову. Він скрикнув, побачивши багряний, гнівний місяць у ніші, віками порожній.
— Я знав, що ви наділені великою духовною силою, але це!.. — закричав лорд Маунтіґл. — Невже ви перенесли його звідси на гору Міру?
— Можливо, — відповів Учитель.
Хардкасл нетерпляче походжав по кімнаті.
— Я дивлюся на це інакше, аніж ви, — звернувся він до хазяїна, — але вимушений визнати… О, Господи!
Монокль упав на підлогу. Усі повернулися туди, куди дивився політик, і їх лиця осяяло живе здивування.
«Багряний місяць» лежав на кам’яному підвіконні, там, де й раніше. Можливо, це була вуглинка з вогнища або пелюстка троянди, але впав він на те саме місце, куди його поклали.
Цього разу Хардкасл його не взяв, а повівся доволі дивно.
Повільно обернувшись, він знову став ходити по кімнаті, але тепер уже не з нетерпінням, а з якоюсь особливою величчю. Підійшовши до лави, на якій сидів індус, він уклонився, посміхаючись трохи гіркою посмішкою.
— Учителю, — сказав він, — ми повинні просити у вас вибачення і, що важливіше, ми зрозуміли ваш урок. Повірте, я ніколи не забуду, якими силами ви наділені і як благородно їх використовуєте. Леді Маунтігл, — і він обернувся до хазяйки, — ви пробачте мене за те, що я спершу заговорив з Учителем, а не з вами; але саме вам я мав честь запропонувати нещодавно пояснення. Я говорив вам, що є непізнані сили, гіпноз. Багато хто вважає, що ним і пояснюються оповідання про хлопчика, який лізе в небо по мотузці. Насправді нічого цього немає, але глядачі загіпнотизовані. Так і ми бачили те, чого насправді не було. Бронзова рука немовби нам наснилася; і ми не здогадалися подивитися, чи камінь лежить на місці. Ми перевернули кожну пелюстку водяної лілії, мало не нагодували рибок послаблювальним, а рубін весь час був там, де й раніше.
Він подивився на усміхненого Учителя і побачив, що його посмішка стала ширша. Було в ній щось, від чого всі схопилися на ноги, немовби струшуючи з себе ніяковість і незручність.
— Як усе добре закінчилося, — дещо нервово сказала леді Маунтігл. — Звичайно, ви цілком маєте рацію. Я просто не знаю, як благати пробачення.
— Ніхто мене не образив, — сказав Учитель. — Ніхто мене не торкнувся.
І, радісно розмовляючи, усі пішли за Хардкаслом, новим героєм дня; лише вусатий френолог попрямував до свого намету і здивувався, помітивши, що священик йде за ним.
— Дозвольте обмацати ваш череп? — нерішуче і навіть глузливо запитав містер Фрозо.
— Навіщо вам тепер мацати? — добродушно запитав священик. — Адже ви детектив, хіба ні?
Містер Фрозо кивнув.
— Леді Маунтіґл запросила мене про всяк випадок. Вона не дурна, хоч і грається в містику. Ось я і чіплявся до всіх, як маніяк. Якби хтось погодився, довелося б терміново гортати енциклопедію.
— «Шишки черепа»: дивися «Фольклор», — сказав отець Бравн. — Так, ви добряче чіплялися до людей, але як на благодійний базар це зійде.
— Яка безглузда подія! — сказав колишній «шишкознавець». — Подумати тільки, рубін так і лежав.
— Так, дуже дивно, — сказав священик, і його інтонація вразила детектива.
— Що з вами? — вигукнув той. — Чому ви так дивитеся? Ви не вірите, що камінь лежав там?
Отець Бравн кліпнув очима, тоді повільно, дещо розгублено, відповів:
— Ні… як я можу?.. Ні, що ви!..
— Даремно, отче, мовчите, — не відставав детектив. — Чому ви не вірите, що він лежав там весь час?
— Тому що я сам його поклав, — сказав отець Бравн.
Його співрозмовник відкрив рот, та так і застиг.
— Якщо бути точним, — продовжував Бравн, — я умовив злодія, щоб він віддав рубін мені, а потім поклав його на місце. Я сказав, що все знаю, і переконав, що ще не пізно покаятися. Вам не боюся признатися, та Маунтіґли і не роздують справи, бо камінь у них, а тим більше — проти цього злодія.
— Звісно, Учитель… — почав, було, колишній Фрозо.
— Учитель не крав, — сказав отець Бравн.