Він допомагав Гордієві одтягати леміші, помалу балакав про ремонт і, побачивши в кутку кузні поламане крило з косарки, він те крило обміряв.
— Щось наче є в мене, — сказав дядько Мусій, — в'язова дошка в клуні. Доведеться мабуть, обстругати для тебе, Гордію, оце крило.
І він подався до колгоспу. Коваль Гордій ударив ще тричі по розпеченому лемішеві і звернувся до молотобойця Овсія.
— Бачив? — сказав коваль Гордій.
— Бачив! — одповів молотобоєць Овсій. — Щось чудне діється з дядьком Мусієм. У степу зайці так і бігають, а він — до лемішів та до крил. І час у нього є. Своє він покінчив.
— Давай! — сказав коваль Гордій, і молотобоєць знов почав гупати по лемішеві. Аж надвечір коваль Гордій сказав, скручуючи цигарку:
— Мабуть так, що він у зайця не влучив. Знаю я дядька Мусія. Ото поки не вб'є, ні слова не скаже. А як ти думаєш, Овсію, чи вб'є він зайця?
— Уб'є! — одповів молотобоєць Овсій і сягнув рукою по ковалів Гордіїв тютюн.
VIII
І почали знову дядько Мусій і заєць жити самі по собі. Дядько Мусій стругав крило до косарки, зробив нове держално на рогач, вечорами читав книгу, яку йому зоставив начальник політвідділу. Заєць бігав на буряки, бував на озимині і лягав спати коли на стерні, коли в бур'янах, коли й на ріллі, перед морозом.
Одного вечора, вийшовши у двір, дядько Мусій довго дивився на небо. Тоді зайшов за хату і з другого боку подивився на небо. «Буде сніг»,— сказав він і повернувся до хати. Дістав бабиного кожуха, знайшов бабину вовняну хустку, приніс оберемок соломи, розшукав метрів три шворки і склав усе те в купу. Тоді трохи почитав книгу і ліг спати.
Саме коли він лягав спати, заєць прокинувся в стерні. На небо він не дивився і про сніг нічого не знав, тільки трошки наче стало колоти йому по шкурі. Він побіг до озимини, аж по дорозі почав падати сніг. Коли заєць прибіг до озимини, то вже все було біле. Заєць одгортав сніг задніми ногами і гриз парості пшениці. Та сніг падав буйніший і буйніший, аж дуже трудно стало докопуватись до озимини.
Заєць побігав по полю, попошукав, де сніг був не такий густий, але наїстися було трудно. Тоді він подався до селянських городів.
На городах теж було не дуже добре. Коло деяких сильно пахло собаками і заєць там не спинявся. На інших городах капустяні качани чисто пооб'їдали кози і їсти було нічого.
Аж от заєць нанюхав десь багато качанів. І справді, повиривані, позрубані качани купою лежали біля якоїсь клуні. Це було дуже інтересно і заєць підстрибом і підтюпцем подався туди, де була купа качанів.
То була клуня дядька Мусія, то він наскладав купу качанів, а сам він сидів за купою у двох кожухах і в бабиній хустці. Чоботи його були обмотані соломою і перев'язані шворкою, бо сидіти було холоднувато.
Побачивши проти місяця, що біжить заєць, дядько Мусій насторожився. Та заєць не дуже поспішав. Місце було нове для нього і ноги не бігли просто до качанів. Ноги підстрибували, грались, одбігали, знов підбігали, та так до купи качанів і не підходили.
Все було тихо, дядько Мусій не ворушився. Заєць ще трохи попобігав і пішов просто до купи качанів. Не дійшовши ступнів з десять, він присів і став прислухатись — йому здавалося, що від купи пахне не тільки капустою, а ще й дядьком Мусієм.
Але дядько Мусій не став ждати, поки заєць його добре рознюхає. Він натиснув на спуск берданки і клацнув курок.
Та пострілу не було. Пістон осікся: мабуть дуже здорово колись загнав його дядько Мусій молотком, аж викришилося в пістоні запальне срібло.
Хоч який слабий був той клац курка, а в великих заячих вухах він віддався, як дзвін. Заєць стрибнув убік і одбіг ступнів за сто від капусти. Так усю ніч він і не підійшов до купи.
IX
З того часу дядько Мусій і заєць щоночі стрівалися на городі і все не щастило дядькові Мусієві. Одного разу він намастив затвор берданки олією. Олія загускла, замерзла і коли дядько Мусій спустив курок, то курок не вдарив миттю об гільзу, а поповз поволі, як гусінь, немов кепкуючи з мисливця.
Та от на четверту ніч дядько Мусій діждав. Заєць, уже трохи наляканий, аж до світу не підходив близько до купи качанів. Але дядько Мусій вирішив терпіти, поки заєць не піде геть у степ.