Уже розвиднілося, уже десь недалеко заревла корова, уже чиїсь голоси чути було з села, коли заєць вирішив плюнути на всякі шелести й запахи і просто пішов до купи качанів. Так буває із звірем — коли він дуже голодний, то ноги його перестають прислухатись до вух та носа і слухають тільки того, що бурчить у череві.
Довго вичікував дядько Мусій, поки заєць повернувся до нього боком, так що з руки було стріляти. Так довго чекав дядько Мусій, що згадав усю історію свого полювання: як він купив берданку, як її надрізали, як загубився гвинтик, що придержує затвор, як патрон дав осічку.
На цей раз патрон не осікся. Бахнуло як грім, затвор без гвинтика вилетів геть з берданки, черкнув дядька Мусія по щоці і впав у сніг. Але й заєць зостався на місці.
Щось ударило його одразу по всім тілі і він перекинувся. Він нічого не думав, бо не вмів думати, тільки ноги його бігли щосили геть від того місця, де так сильно ударило. Але він лежав спиною на землі, і ноги його бігли по небу швидко-швидко.
Він не розумів і того, що він лежить. Йому здавалося, що він уже втік дуже далеко, де можна було б відпочити, але щось штовхало в бік і він біг далі, соваючи лапами по небу. Раптом він не зміг більше ні бігти, ні відпочивати, ні дивитись. Він умер.
Дядько Мусій одразу побачив, що заєць не втече. В нього дуже боліла щока, затвор роздер шкіру і вибив одного зуба. Але дядько Мусій не йшов до зайця і не перев'язував щоку.
Він шукав у снігу затвора від берданки — не можна ж щоб пропала така річ. Він шукав довго, аж прибіг маленький хлопчик Володька і одразу знайшов затвор. Дядько Мусій підняв за вуха зайця і показав йому. Вони вдвох пішли в хату.
X
Хлопець Володька гуляв у заячій шапці. Коваль Гордій і молотобоєць Овсій визнали, що дядько Мусій є мисливець — хіба ж такий! Борщ із зайця теж був добрий, і дядько Мусій частував тим борщем начальника політвідділу, коли той заночував у його хаті.
Але на мудрім обличчі дядька Мусія з'явилася нова зморшка. Попереду та зморшка була рубцювата і червона — то був шрам від затвора. Далі той шрам загоївсь, присох і стала з нього маленька нова зморшка.
Це вже була зморшка мисливської мудрості. Помалу дядько Мусій перестав вірити казкам про заячий розум. Він чимало убив зайців, і хоч Володька тепер уже школяр, великий хлопець, але дядькових Мусієвих зайців вистачило йому на цілий кожух.
Раніше дядько Мусій знав небо, землю і зерно. Тепер він знає небо, землю, зерно і зайця. І коли хтось при ньому починає розповідати про зайцеві хитрощі, дядько Мусій тільки усміхається. Тоді на правій його щоці складками збирається зморшка мисливської мудрості.
Редактор Ф. Борц
Художній редактор В. Невський
Технічн. керівник М. Лиманова
Коректор В. Козловська
Стор.
Собака Джан............................. 3
Прикаспійський вовк..............19
Вовки і верблюжата................24
Північний птах........................27
Дядько Мусій і заєць...............33
Ціна 1 карб. 25 коп.
_________________
Оправа 75 чол.
Примітки
Тексти Майка Гервасійовича Йогансена та малюнки Євгенія Михайловича Рачова представлені тут за виданням «Джан та інші оповідання», Харків-Одеса, Дитвидав ЦК ЛКСМУ, 1937.
Три оповідання з цієї збірки – «Собака Джан», «Вовки і верблюжата», «Краби» – були перевидані (але з іншими ілюстраціями) у збірці «Собака, що лазив на дерево», Київ, Веселка, 1989.
Оповідання «Дядько Мусій і заєць» Майк Йогансен написав для дітей за мотивами епізоду зі свого ж оповідання для дорослих читачів «Кінець Майкла Паркера» (з циклу «Оповідання про Майкла Паркера», що та книжка була видана 1931 року, видавництвом «ЛіМ», у Харкові). Тільки в тім епізоді ім’я Мусій носить не мисливець, а коваль (котрий у дитячому оповіданні названий Гордієм), а мисливець на зайця там безіменний.