Тепер трава почалась. Висока трава, густа й широка. Цілий полк можна сховати в такій траві. І навіщо, думається мені, я йду? Але йти треба — такий мисливський закон. Тільки вже не йдеться. Не чую ніг під собою, стомився.
Став і стою. Почав думати. Що б я зробив, коли б я був крижень і коли б мене поранено на льоту? Багато я полював на крижнів і непогано знав їхні звичаї.
Щоб я був поранений крижень, я повернув би за вітром. Летів би скільки є сил, щоб із вітром долетіти до води.
Стою й думаю, чи є тут десь вода? Перейшов дорогу, пройшов ще ступнів із сотню — вода!
Чорна вода, як чорнило поночі. Висохле латаття повилазило з води, покрючилось, покоцюрбилося — наче тисяча качок плаває в озері. Бачу я, що не помогла мені й вода. Все одно, коли б тут і була качка, зроду її не побачиш серед сухого латаття.
Повернувсь. Треба додому. Тільки ступнув геть від озера, щось стріпонулося серед латаття. Вистрелив і взяв крижня.
II
Ну, після цього стало ясно — треба заводити собаку, щоб не пропадали качки. Не кожен раз буде таке щастя — знайти крижня вночі, за чверть кілометра. Потрібний собака.
Коня люди держать, щоб возив. Корову — щоб молоко давала. Собаку — щоб гавкав і кусав чужих.
Мисливцеві і гавкання і кусання ні до чого. Він держить собаку за те, що в нього є ніс.
Нащо ж це? Адже і в самого мисливця є ніс, ще й довший, ніж у собаки, і більший. А от хоч довший, а гірший.
Носом своїм добрий мисливський собака може знайти птицю куди краще, ніж людина своїми очима. Ще птиця від нього за сорок ступнів, а він уже чує її. І для собачого носа однаково, чи день, чи ніч, чи місце рівне, чи трави багато — все одно він здалека чує запах птиці.
Пішли ми з синком і купили собаку. Це був пойнтер Джан. І зроду вже ні до того, ні після того в мене не було кращого собаки.
Невеликий він був на зріст, міцний, шерсть коротка, як у коня, а сам коричневий, як шоколад. Тільки на череві та ще на ногах трішки було білого.
Привели ми з хлопчиком Джана додому і зробили йому екзамен: що він знає.
Кинули йому паличку — побіг, приніс. Сховали паличку поміж книгами — нюхав, нюхав, побував і на столі і на вікні — зачуяв паличку між книг. Виколупав лапою і приніс.
Вийшли у двір — а там хлопці грали у футбола. Докотився до нас м'яч, не витерпіло футболістське серце, ударив я по м'ячу ногою — он куди загилив його. Побачив це Джан — і за м'ячем.
Наздогнав м'яча, стрибає коло нього, а вхопити нема за що. Всі стоять, дивляться, що собака робитиме з м'ячем.
Він поморочивсь коло нього і так і сяк — не вхопить м'яча. Коли дивимось — несе. Як шнурували м'яча, зоставсь манесенький хвостик від ушивальника. За той хвостик він узявсь зубами і приніс м'яча. Як він був уже близько — я підняв руку. Одразу Джан ліг. Лежить тихо, м'яча не випускає.
Значить, добрий буде собака. І нюх є, і розумний він, і слухняний.
Трошки ще я підучив його, щоб він на свисток вертався та щоб ходив коло ноги моєї, коли мені треба, і зостався Джан у нас жити.
Спочатку я боявся за нього. Кругом у сусідів були оті німецькі кунделі вовчого роду — вівчарки. Як би вони не порвали мого Джана!
І правда, коли я вивів його учитись, вискочив один такий чорний кундель, дурний та злий. Він колись мало не на смерть перелякав маленького хлопчика.
Вискочив він з дверей — і до Джана. Джан стоїть, махає хвостиком. Той погавкав трохи, погарчав і теж заспокоївся. Стоять.
Коли кундель як не хватить Джана за ногу. Уже я хотів бігти Джанові на виручку, коли бачу — не треба. Джан повернувся, звалив злющого пса на землю, схопив за горлянку і держить. І дивиться на мене: що далі робити — чи душити, чи милувати?
III
Не раз полював я з Джаном і що більше полював, то вірніше знав: кращого собаки мені не знайти.
Де б качка не впала, — піде, знайде, принесе. Бувало й так, що запливе десь у великому озері далеко-далеко, аж голови його не видно. Все одно — упіймає підранену качку, принесе.
Раз було так: узяв я з півдесятка малої породи качок— чирят. А великих, крижнів, не бачив ні одного.
Коли дивлюся — літає над очеретами далеченько від мене, хоче сісти.
Я почав його вабити. Так старався покликати його, так ніжно кректав у дерев'яну дудочку, що й сам забув, хто я. Наче сам я став крижень, наче замість куртки на мені пера, наче от-от можна зриватись і летіти. Джан і той почав дивитись на мене, чи немає в мене в мішку живого крижня.