Джан одійшов на середину кімнати. Постояв трохи і знову до мене. Довго стояв, дивився, чи я сплю, чи ні.
Видно, він вирішив, що я сплю. Отже, він ніжно лизнув мене в руку, вийшов посеред кімнати, глибоко-глибоко зітхнув і ліг на диванчику. Через хвилину він уже спав.
Я вирішив не зганяти його вночі, а побалакати з ним як слід уранці, заставши його на диванчику.
Тільки сонце зійшло, я прокинувся і глянув на диванчик. Але Джана там уже не було. Він таки успів прокинутись раніше від мене, тихенько зліз з диванчика і пішов назад на свою рвану рядюгу.
Ще разів зо два, не спавши вночі, я бачив, як він лягав на диванчик. Але як рано я не прокидався, ніколи не заставав його там — такий це був розумний собака.
Коли я поїхав у прикаспійські степи, щоб написати нову книгу, хазяйка зараз же продала Джана. Кілька разів він виривався від нового хазяїна і прибігав, шукав мене — на шиї теліпались обірвані мотузки, а то й ланцюг. Але хазяйка відводила його назад. Кінець-кінцем, він перестав прибігати.
Мабуть він вирішив, що я вмер.
V
Тепер мені зосталось тільки згадувати про Джана. Старі мисливці говорять: який хазяїн, такий і собака. Мабуть це не так, бо в мене бували й собаки, зовсім чужі для мене: я їх не розумів і вони мене не розуміли.
Та от коли я згадую про Джана, мені все здається: щоб я був собакою, я був би такий, як Джан. І якби Джан був мисливець — він був би такий, як я. Є від нас кращі мисливці й дорожчі собаки, але нема таких, щоб глибше, гарячіше любили полювання і природу.
Не раз я, щоб не покинути якесь мізерне чиря, лазив у воду зимою, проламуючи лід по краях. Колись я виліз із морозної води, ввесь аж по плечі закаляний чорним глейким мулом.
Довелося тут же на морозі обтерти все тіло травою — це довге було діло, мабуть з півгодини, але інакше не можна було одягтися.
І я знаю, що Джан зробив би так само, не злякався б льодової води. Я це знаю, бо й з ним таке було.
Ми були з Джаном в Адлері при березі Чорного моря у січні місяці. Там море не замерзає, хоч вода в калюжах і болотах береться льодом. Ми йшли з Джаном удовж берега і стріляли норців.
Нам пощастило заполювати двох великих норців та ще одного лісового голуба — припутня. Але там десь у морі плавали північні качки. Іноді вони здіймалися з води й перелітали низько над самим морем. І я і Джан з них не зводили очей. Обоє ми над усе найбільше любили полювання на качок. Але качки літали дуже далеко від берега.
Аж от, вийшовши з кущів, ми побачили, що за річкою, на постріл від берега плавають троє гоголів. Гоголь — це північна качка з білим черевцем і чорною спинкою. Очі в нього як золоті, англійці так і звуть гоголя: «золоте око».
Щоб бути на березі саме проти тих гоголів, можна було б одного вбити. Та берег голий. Поки почнем підходити, гоголі полетять.
Ми довго дивилися на гоголів. Вони часто ринали під воду. Саме понад чорноморським берегом ішла камса і гоголі годувалися рибою.
Я ліг на вогкий гравій. Зараз же ліг і Джан.
Коли найближчий гоголь ринув під воду, я пробіг п'ять ступнів і знову впав у буйний вогкий пісок.
Двоє гоголів злетіли і подались геть. Але третій саме був під водою, коли я біг. Він спокійно виринув, оглянувся навколо і знов поринув у воду.
Знову я підхопився, пробіг п'ять ступнів і впав плацма. В тій самій секунді за мною упав і Джан — він сам усе розумів, йому не треба було поясняти.
Знов виринув гоголь. На цей раз він довго плавав на воді, шукаючи тих двох гоголів. Він дивувався, довго озиравсь навколо.
Але ми з Джаном як мертві лежали долілиць у заледенілому вогкому гравії, аж кості занили від холоду.
Нарешті гоголь поринув знову. Так, перебігом, ми з Джаном доповзли до річки, проти якої плавав гоголь.
До нього було ще далеченько, але я вже не міг терпіти. Коліна трусились, зуби цокали від холоду. Я встав і вистрелив.
Я був до того знервувався, що не влучив у сидячого гоголя. Він зірвався летіти і я його збив другим патроном. Почувши постріли, Джан кинувся в море.
Але він одразу вистрибнув назад. Вода була холодна як лід; лід бурульками звисав з прибережного каміння.
Джан увесь трусився, стоячи на березі. Він навіть не скавчав — очі його були широко розплющені, він з жахом дивився на мене. Все тіло його ходило ходором, не так, коли від води обтрушується собака, а так, коли його трусить гарячка.