Я подивився в море. Вітром помалу відносило гоголя геть від берега. Якби ще вітер був з моря, можна було б підождати й качку викинуло б на берег. А так його викине хвиля на пісок десь у Туреччині. Пропав гоголь. Посилати Джана в таку далечінь у морозне море — він може померти від розриву серця. Я повернувсь геть від берега.
Та коли Джан добрав, що я хочу покинути качку, до нього повернулася вся його мужність. Він знову кинувсь у море.
Він плив просто до гоголя. Прибоєм йому заливало голову, він повертався назад і дивився на мене, чи я жду його на березі. Так він доплив до гоголя, взяв його і поплив назад.
Назад пливти було куди трудніше. Вітер, розкривши гоголеві крила, гнав Джана в море. Кості задубіли, дихати було трудно, бідний собака плив дуже поволі.
Він добрався до лінії прибою зовсім знесилений. А тут було найгірше. Морозна, солона, їдюча вода заливала йому ніжний ніс і очі; хвиля, спадаючи, одкидала його геть від берега.
Коли б він покинув гоголя, він ще міг би вистрибнути на берег. Розтріпана, розгорнута як парус, важка птиця не давала йому пробитись крізь хвилю. Тричі він пробував стрибнути і тричі його відносило знов на глибоке.
Я кричав, скільки було голосу, щоб він покинув гоголя. Він чув це, він розумів мої слова, але кидати не хотів. Його вже віднесло геть від прибою, і вода накрила його всього з вухами.
Я зрозумів, що зараз собака загине. Уже не було часу скидати важкі мисливські чоботи. Отже, я увійшов по груди в море як був, в одежі.
Для мого великого зросту тут не було глибоко. Джан був близенько. Я крикнув востаннє. Джан, вибиваючись з сил, підплив до мене, я взяв його за нашийник і виволік на берег.
Тепер я скинув чоботи, перекинув через плече і ми з Джаном босоніж побігли щодуху до естонського селища. Ні він, ні я не застудився, тільки ноги були в нас у крові, бо довелося бігти через колючі кущі.
В естонській хаті ми розтерлись і обігрілись. Мій друг, естонець - колгоспник, коли почув, як Джан приніс гоголя, став намовляти мене, щоб я продав йому собаку.
Я тільки засміявся. Я ж не знав, що Джана продадуть, як тільки я поїду з дому.
ПРИКАСПІЙСЬКИЙ ВОВК
Треба б розповісти дещо і про наших вовків. Бо в тому, що написано про вовка по книжках, багато є неправди — та все ж таки щось можна взнати про нього з тих книжок. А от про вовків, що живуть у прикаспійській пустині, не написано нічого, тим часом живуть вони там дуже цікаво.
У нас вовк живе в лісі. У прикаспійській же пустині лісів нема. Нема жодного деревця. Самий мертвий степ і по ньому солоні озера, такі, що з них ніяк не нап'єшся. Є одна ріка Емба, та й та тільки навесні — літом вона висихає, а що не висохло, береться сіллю. Росте самий полин. У цій пустині, куди раніш не насмілювались їздити люди, тепер ми добуваємо нафту. Мені довелося бувати там і я бачив у пустині багато вовків.
Одразу і не вгадаєш, що він їсть у тій пустині. Зайців дуже мало, та зайця не так то легко впіймати. Звірів більше ніяких нема, є ящірки та змії. Але вовк їсть ящірку тільки коли дуже голодний. Є там ще ховрашки. Ховрашок живе в норі. Коли він вилазить попоїсти, то попереду дуже довго стоїть на задніх лапках і дивиться, чи нема якогось ворога поблизу. Він чує й бачить дуже добре, до нього теж нелегко добратись. Отже, вовки, поки годуються самими ховрашками, бувають худі і сухоребрі. Це м'ясо трудно ловити. Зате весною на кілька днів буває вовкові свято. На півночі розтають сніги, і по ярах приходить у пустиню ріка Емба. Прилітають качки, гуси, лебеді, пелікани, кулики. Та це летюче м'ясо теж трудно впіймати. Вовки ждуть, поки Емба дійде до моря. Що більше води в Ембі, то більше приходить на Ембу вовків. Вони збираються туди зі всієї пустині. І все йдуть понад водою до моря.
Коли було зимою багато снігів, то і в Ембі багато буває води. Тоді вона доходить до моря. Морським вітром доганяє морську воду до ембенської води. Тут починається для вовків свято.
Риба тараня теж чекала на Ембу. Їй треба увійти в несолону воду, щоб класти ікру, бо в солоній морській воді малі таранята живуть погано,— дохнуть. Що тільки з'єднається морська вода з водою ріки, тараня цілими табунами суне в Ембу.
Але Емба — річка мілка і недовговічна. Як тільки береговий вітер почне гнати воду назад у море, в Ембі стає зовсім мілко — в деяких місцях бувають замість ріки просто невеликі калюжі. По тих калюжах збивається багато тарані, що не встигла пройти на глибоке.