Джеймс і гігантський персик

— Немає значення, — відповіла Зозулька. — Бо немає нічого гіршого за цей нещасний пагорб і тих твоїх злючих тіток…

— О звичайно, звичайно! — заволали всі. — Свята правда!

— Ти міг цього не зауважити, — вела далі Зозулька, — але увесь цей сад росте на стрімкому схилі гори. А персик цей ще й досі не покотився донизу лише тому, що своїм хвостиком-стеблинкою він пов’язаний з деревом. Але варто цей хвостик перерізати, як ми зірвемося з місця!

— Обережно! — вигукнула пані Павучиха, бо кімната знову несамовито здригнулася. — Ми вирушаємо!

— Ще ні! Ще ні!

— Саме в цю мить, — пояснила Зозулька, — наша Стоніжка, чиї щелепи гострі, як бритва, сидить угорі на персику й перегризає цей хвостик. І, судячи з того, як нами хитає, їй залишилося вже зовсім небагато. Узяти тебе під своє крильце, щоб ти не впав, коли ми покотимося?

— Це дуже люб’язно з вашого боку, — подякував Джеймс, — але я думаю, що й сам упораюсь.

І тут крізь отвір у стелі зазирнула усміхнена Стоніжка і закричала:

— Готово! Рушаємо!

— Рушаємо! — озвалися всі решта. — Рушаємо!

— Мандрівка починається! — залементувала Стоніжка.

— І хтозна, чим вона закінчиться, — буркнув Черв’як, — якщо її затіяла ти. Знову якоюсь халепою.

— Дурниці, — заперечила Зозулька. — Ми зараз побуваємо в найпрекрасніших місцях і побачимо найчудовіші речі! Правда, Стоніжечко?

— Хто його зна, що ми там побачимо! — вигукнула Стоніжка.

Можливо, Почвару, що гріє під снігом
Свої сто із гаком голів.
Коли в неї нежить, то шмарки течуть їй
З усіх ста із гаком носів.

А може, Рожевого в Цяточку Хрума,
Що хрумати любить людей:
П’ятьох зазвичай він підсмажує зранку,
А ще десятьох їсть удень.

Можливо, Дракона чи Змія, а може,
Там з’явиться Єдиноріг.
Чи, може, побачимо Монстра Серьожу,
В якого живіт замість ніг.

Побачимо, може, і Курочку Рябу,
Що тихо на яйцях сидить;
Якщо їх зварити, вони вибухають,
І вам голова відлетить.

Побачимо Гну, Гносорога і Гнуску,
ГнидкогоГніганта і Гняку.
Аж з вуха вам вилізе Гнусове жало,
Коли він вас вкусить за… руку.

Нехай ми від спеки й морозу помремо
Чи від скорпіона з під склепу,
Або ще страшніше — з розгону пірнемо
В глибоку глибоку халепу.

Але нам начхати — апчхи і апчих! —
Мерщій в океан, до водички!
Подалі від тіток бридких і старих!
Рятуймось від Шкварки і Шпички!

І в цю мить… величезний персик поволі, підступно і ледь помітно почав хилитися набік і рухатись. Ціла кімната теж нахилилася, а меблі рушили з місця й гупнулися в протилежну стіну. Об цю стіну гупнулися також і Джеймс, і Зозулька, і Старий-Зелений-Коник, і пані Павучиха, і Черв’як, і навіть Стоніжка, котра перед тим зірвалася зі стіни додолу.

15

А саме в цей час тітка Шкварка і тітка Шпичка вишикувалися перед ворітьми, тримаючи в руках по пачці квитків, а вдалині вже було видно юрбу перших ранкових відвідувачів, які дряпалися вгору, щоб побачити гігантський персик.

— Нині ми заробимо море грошей, — зраділа тітка Шпичка. — Поглянь, скільки народу!

— Цікаво, що сталося вчора з нашим дурноверхим малявчиком? — сказала тітка Шкварка. — Він так і не повернувся, га?

— Мабуть, послизнувся в темряві й зламав собі ногу, — припустила тітка Шпичка.

— Або шию, — з надією мовила тітка Шкварка.

— Пожди, пожди, я ще до нього доберуся, — пригрозила тітка Шпичка, розмахуючи ціпком. — Дам йому такої прочуханки, що йому вже ніколи не закортить тинятися ночами. Ой, матінко! Що то за страшний гуркіт?

Обидві жінки озирнулися.

А це, звісно ж, гуркотів гігантський персик, що проламав огорожу й котився садом, набираючи швидкість, прямісінько до того місця, де стовбичили тітка Шкварка й тітка Шпичка.

Тітки аж зойкнули. Заверещали. Кинулися навтікача. Запанікували. Почали навзаєм плутатися між ногами. Відштовхували одна одну, думаючи лише про власний рятунок. Дебела тітка Шкварка перечепилася об принесену з собою коробку для грошей і хряпнулася долілиць на землю. Тітка Шпичка спіткнулася об тітку Шкварку й гепнулася на неї зверху. Вони лежали на землі, борсалися, дряпалися, лементували й намагалися звестися на ноги, та не встигли цього зробити, бо величезний персик тут-таки накотився на них.