— Смикайте! — крикнув Джеймс.
Старий-Зелений-Коник і Зозулька щосили шарпнули Черв’яка за хвіст, і той, наче за помахом чарівної палички, зненацька зник у тунелі. У ту ж мить звідти вистромилася Джеймсова рука, і чайка залетіла прямісінько в шовковий зашморг, що стримів у його руці. Зашморг був такий хитромудрий, що миттю обвив пташину шию (але не занадто міцно), і чайка опинилася в полоні.
— Ура! — закричав Старий-Зелений-Коник, визираючи з тунелю. — Гарна робота, Джеймсе!
Джеймс попустив мотузку, і чайка злетіла вгору. Він дав їй підлетіти метрів на п’ятдесят, а тоді прив’язав мотузку до персикового хвостика.
— Наступна! — вигукнув він, застрибуючи назад у тунель. — Черв’яче, вилазь! Стоніжко, більше шовку!
— Ох, як мені це не подобається, — застогнав Черв’як. — Ще трошки — і вона б мене дзьобнула! Я аж відчув, як війнуло вітром, коли вона просвистіла над моєю спиною!
— Цс-с-с! — прошепотів Джеймс. — Завмри! Он летить друга чайка!
І вони знову зробили все так само. І знову, і знову, і знову.
Чайки летіли й летіли, а Джеймс ловив їх по черзі і припинав до персикового хвостика.
— Сто чайок! — вигукнув він, витираючи піт з чола.
— Не зупиняйся! — закричали йому у відповідь. — Лови їх, Джеймсе!
— Двісті чайок!
— Триста чайок!
— Чотириста чайок!
Акули мовби відчули, що здобич вислизає їм з-під носа, і ще лютіше накинулися на персик, який дедалі глибше занурювався у воду.
— П’ятсот чайок! — крикнув Джеймс.
— Шовкопряд каже, що в нього закінчується шовк! — заволала знизу Стоніжка. — Каже, що надовго йому не вистачить. І пані Павучисі теж!
— Скажи їм хай піднатужаться! — озвався Джеймс. — Їм не можна зупинятися!
— Ми піднімаємось! — почувся чийсь вигук.
— Та де там!
— Я це відчув!
— Ще одну чайку, швидше!
— Ану, тихенько! Тиша! Сюди летить чайка! То була п’ятсот перша чайка, і варто було Джеймсові впіймати її і припнути разом з іншими до хвостика, як велетенський персик раптом почав поволеньки виринати з води.
— Обережно! Ми піднімаємось! Тримайтеся, хлоп’ята!
Але тут персик зупинився. І завис у повітрі.
Він так і висів, погойдуючись, але вище не підіймався.
Своїм низом він ледь-ледь торкався води. Це нагадувало якісь напрочуд доладні терези, коли бракувало манюсінького поштовху, щоб вони нахилилися в той чи інший бік.
— Треба ще одну чайку! — крикнув Старий-Зелений-Коник, визираючи з тунелю. — Ми майже піднялися!
І ось настала вирішальна мить. Вони швиденько зловили п’ятсот другу чайку і прив’язали її до персикового хвостика…
І тут раптово… Поволеньки… Велично…
Немов фантастична золотава куля…
З усіма чайками, що тягли за мотузки вгору… Гігантський персик піднявся над водою і почав злітати в небо.
23
Усі миттєво вибігли нагору.
— Ой, як це чудово! — кричали вони.
— Яке розкішне відчуття!
— Ґуд бай, акули!
— Оце так подорож!
Пані Павучиха, що аж пищала від хвилювання, обхопила Стоніжку за талію, і вони обидві почали витанцьовувати довкола персикового хвостика. Черв’як виструнчився на власному хвості і теж радісно звивався. Старий-Зелений-Коник стрибав щораз вище й вище. Зозулька підбігла до Джеймса і лагідно потисла йому руку. Світлячка-Хробачка, зазвичай дуже мовчазна й сором’язлива, сиділа біля входу в тунель і аж сяяла з утіхи. Навіть Шовкопряд — блідий, худющий і страшенно виснажений після важкої праці, виповз із тунелю, щоб на власні очі побачити це дивовижне вознесіння.
Вони здіймалися вище й вище, і невдовзі вже летіли над океаном десь на висоті церковної дзвіниці.
— Мене трохи непокоїть цей персик, — звернувся до всіх Джеймс, коли вони досхочу вже натанцювалися й нагаласувалися. — Цікаво, чи сильно ті акули встигли обгризти йому низ? Звідси, на жаль, неможливо це з’ясувати.
— То може, я спробую все обстежити? — запропонувала пані Павучиха. — Мені це геть не важко, запевняю тебе. — І, не чекаючи на відповідь, вона швидко видобула з себе шовкову павутинку і прив’язала її до персикового хвостика. — Я туди й назад, — пообіцяла вона, а тоді спокійно підійшла до краєчка персика і стрибнула з нього, снуючи за собою павутинку.
Усі стурбовано з’юрмилися коло того місця, звідкіля вона стрибнула.
— Яке ж би то було жахіття, якби павутинка обірвалася, — зітхнула Зозулька.
Запала довга мовчанка.