Це, звісно, страшенно розлютило Хмарулів. Вони відразу зарухалися, почали хапати величезні пригорщі градинок, підбігати до краєчку хмари і жбурляти їх у напрямку персика з шаленими вересками.
— Обережно! — крикнув Джеймс. — Лягайте! Швиденько! Падайте на палубу!
І добре, що всі так і зробили! Адже величезна градина може поранити не згірше за каменюку або свинцеву кульку, якщо сильно її жбурнути, а Хмарулі це вміли! Градинки свистіли в повітрі, наче кулеметні черги, і Джеймс чув, як вони дірявлять персик, пронизуючи його м’якоть з моторошним чваканням — чвак! чвак! чвак! чвак! А тоді ще дзень! дзень! дзень! — так вони рикошетили від панцира бідолашної Зозульки, котра не могла влягтися так пласко, як усі інші. А тоді почулося — хрясь! — то градинка влучила Стоніжці просто в ніс, і знову— хрясь! — коли інша градинка влучила їй ще кудись.
— Ой! — верескнула вона. — Ой! Годі! Годі! Стоп!
Але Хмарулі навіть не думали зупинятися. Джеймс бачив, як вони металися по хмарі, наче величезні кошлаті примари, хапаючи градинки й підбігаючи до краю хмари, жбурляли їх у персик і знов поверталися за новими градинками. Коли ж градинки закінчилися, вони просто почали хапати пригорщами саму хмару й робити з неї нові, до того ж набагато більші градинки. Деякі з них були як гарматні ядра.
— Швидко! — крикнув Джеймс. — Спускайтеся в тунель, якщо хочете лишитися живі!
Усі кинулися до входу в тунель і за півхвилини наші мандрівники уже безпечно віддихувалися всередині персикової кісточки, тремтячи від жаху і прислухаючись до того, як градинки бомбардують персик.
— Мені кінець! — стогнала Стоніжка. — У мене рана на рані!
— Так тобі й треба, — дорікнув їй Черв’як.
— Хтось може глянути, чи не тріснув мій панцир? — попросила Зозулька.
— Дай нам трохи світла! — розпорядився Старий-Зелений-Коник.
— Не можу! — забідкалася Світлячка-Хробачка. — Мені розбили лампочку!
— То встав іншу! — порадила Стоніжка.
— Помовчіть хвилинку, — попросив Джеймс. — Чуєте? Здається, нас уже не атакують!
Усі замовкли і прислухалися. Справді — гуркіт канонади вщух! Градинки більше не бомбардували персик.
— Ми від них утекли!
— Чайки, мабуть, винесли нас із небезпечної зони!
— Ура! Ходімо поглянемо!
Очолювані Джеймсом, вони обережно видряпалися вгору тунелем. Джеймс вистромив назовні голову й роззирнувся. — Усе нормально! — повідомив він. — Їх уже не видно!
28
Мандрівники піднялися один по одному на верхівку персика й уважно роззирнулися довкола. Місяць сяяв яскраво, як і перед цим, а навкруги звично височіли величезні мерехтливі гори хмар. Але Хмаруль на них ніде не було.
— Персик протікає! — крикнув раптом Старий-Зелений-Коник, позираючи вниз. — Там повно дірок і з них крапає сік!
— От і приїхали! — вигукнув Черв’як. — Якщо персик протікає, то ми вже точно потонемо!
— Не будь дурком! — глузливо пирхнула Стоніжка. — Ми ж не в воді!
— Ой, погляньте! — вигукнула Зозулька. — Отам, отам, отам! Дивіться!
Усі озирнулися.
Прямо перед собою вдалині вони побачили надзвичайне видовище. Це була якась ніби арка, велетенська заокруглена дуга, що здіймалася високо в небо. І стояла ця дуга на велетенській пласкій хмарі, безмежній, мов пустеля.
— І що ж воно таке? — здивувався Джеймс.
— Це міст!
— Це велетенський обруч, розрізаний навпіл!
— Заперечте мені, якщо я помиляюся, — пробурмотіла, збліднувши, Стоніжка, — але чи то часом не Хмарулі дряпаються на хмару?
Усі нажахано замовкли. Персик підлітав усе ближче до того місця.
— Це справді Хмарулі!
— Їх там сотні!
— Тисячі!
— Мільйони!
— Не хочу про це навіть чути! — вискнув бідолашний сліпий Черв’як. — Я волів би опинитися на гачку, як риб’яча наживка, ніж знову зустрічатися з тими почварами!
— Краще б мене засмажив і з’їв якийсь мексиканець! — забідкався Старий-Зелений-Коник.
— Вгамуйтеся, будь ласка! — прошепотів Джеймс. — Це наша єдина надія.
Усі мовчки присіли навпочіпки, дивлячись на Хмарулів. Ціла поверхня хмари аж кишіла ними, а сотні інших почвар дряпалися вгору тією страхітливою дивною аркою.
— Та що ж це таке? — прошепотіла Зозулька. — І що вони там з нею роблять?
— А мені начхати, що вони з нею роблять! — знизала плечима Стоніжка й подріботіла до входу в тунель. — Я тут не залишуся! Бувайте!