Але він так і не докінчив це речення. Бо раптом… ШУСТЬ!.. вони глянули вгору й побачили, як з найближчої хмарини вилетів величезний літак з чотирма двигунами і просвистів над їхніми головами на відстані якихось п’яти метрів. Це був звичайний рейсовий пасажирський літак, що прибував до Нью-Йорка з Чикаго, але, пролітаючи повз них, він зрізав геть усі шовкові мотузки, тож чайки відразу шугонули хто куди, а велетенський персик, якого вже ніщо не тримало в повітрі, помчав до землі, неначе свинцеве ядро.
— На поміч! — заверещала Стоніжка.
— Рятуйте нас! — крикнула пані Павучиха.
— Ми пропали! — заголосила Зозулька.
— Нам кінець! — зарепетував Старий-Зелений-Коник.
— Джеймсе! — верескнув Черв’як. — Роби щось, Джеймсе! Швиденько щось роби!
— Не можу! — зойкнув Джеймс. — Вибачте! Прощавайте! Заплющіть очі! Лишилося небагато!
35
Персик крутився й перевертався догори дриґом, а всі розпачливо хапалися за його хвостик, щоб утриматись.
Він падав дедалі стрімкіше. Униз, униз, униз, щодуху наближаючись до будинків і вулиць, об які він, без сумніву, мав розбитися на мільйони дрібнесеньких шматочків. І скрізь — на П’ятій авеню, на Медісон авеню й на інших вулицях міста — люди, які не встигли добігти до підземних бомбосховищ, заклякли й дивилися на персик у якомусь онімінні, вважаючи, що на їхні голови падає з неба найбільша у світі бомба. Деякі жінки верещали. Інші впали навколішки на тротуар і голосно молилися. Могутні чоловіки поверталися одне до одного й казали щось таке:
«Ну, ось і все, Джо» або «Прощайте, всі, прощайте». У наступні тридцять секунд усі мешканці міста затамували дух, дожидаючи свого кінця.
36
— Прощай, Зозулько! — проказав Джеймс, хапаючись за хвостик падаючого персика. — Прощай, Стоніжко! Прощавайте всі!
Лишалося всього кілька секунд до тієї миті, коли вони мали впасти десь серед найвищих будівель. Джеймс бачив, як зі страшенною швидкістю до них наближалися хмарочоси з пласкими квадратними дахами, а дах найвищого з них увінчувався довгим і гострющим шпилем — немовби велетенською срібною голкою, що пронизувала небо.
І персик упав прямісінько на самий кінчик цієї голки!
Щось чвакнуло. Голка проколола персик наскрізь. І ось наш гігантський персик виявився наштрикнутим на самісінький шпиль найвищого хмарочоса Нью-Йорка «ЕмпаєрСтейт».
37
Це було просто неймовірне видовище, і за дві-три хвилини, коли люди внизу усвідомили, що це ніяка не бомба, вони повибігали зі своїх бомбосховищ і станцій метро, щоб подивитися на цю чудасію. Усі вулиці довкола хмарочоса заповнилися чоловіками й жінками, а коли розійшлася чутка про те, що зверху на тій величезній кулі ще й рухаються якісь живі істоти, усі просто ошаліли від збудження.
— Це летюча тарілка! — кричали вони.
— Вони з іншої галактики!
— Це марсіяни!
— А може, вони прилетіли з Місяця!
А якийсь чоловік, приклавши до очей бінокля, пробурмотів: — Вони якісь ду-у-уже дивні на вигляд, мушу я вам сказати.
З усього міста поз’їжджалися з сиренами поліцейські та пожежні машини й оточили хмарочос «ЕмпаєрСтейт». Двісті пожежників і шістсот поліцаїв кинулися в будинок і помчали ліфтами на найостанніший поверх. Там, біля самої основи довжелезного шпиля, вони всі висипали на оглядовий майданчик, куди зазвичай водять туристів.
Усі поліцаї тримали напоготові зброю, не знімаючи пальців зі спускових гачків, а пожежники стискали в руках сокирки. Але з того місця, де вони стояли, під самісіньким днищем персика, вони не мали змоги бачити мандрівників, які стояли на вершечку.
— Гей ви там! — крикнув поліцейський шериф. — Виходьте й покажіться нам!
Зненацька з одного боку персика вигулькнула величезна руда голова Стоніжки. Своїми чорними очима, великими й круглими, мов камінці, вона втупилася згори в поліцейських і пожежників. І раптом її потворне й гидке обличчя вишкірилося в широченній усмішці.
Усі поліцейські й пожежники загаласували:
— Обережно! — кричали вони. — Це якийсь Дракон!
— Ні, не Дракон! Це Змій Горинич!
— Це Горгона!
— Це Морська Змія!
— Це Каракатиця!
— Це Мантикора!
Троє пожежників і п’ятеро поліцаїв зомліли, і їх віднесли на ношах.
— Це Снуцванґер! — крикнув поліцейський шериф.
— Це Вангдудль! — заволав начальник пожежного департаменту.
А Стоніжка й далі шкірилася. Їй, мабуть, страшенно подобався гармидер, зчинений її появою.