— Гей ти там! — гукнув поліцейський шериф, приклавши долоні до рота. — Слухай мене! Негайно кажи, звідки ви всі прилетіли!
— Ми прилетіли здалека, за тисячі кілометрів звідси! — гаркнула у відповідь Стоніжка, вишкіривши свої руді зубиська.
— Ось бачите! — крикнув поліцейський шериф. — Я ж казав, що вони марсіяни!
— Мабуть, ви мали рацію! — згодився начальник пожежного департаменту.
У цю мить над Стоніжчиною головою вигулькнула велетенська зелена голова Старого-Зеленого-Коника. Угледівши її, знепритомніло ще шестеро могутніх чоловіків.
— Це Ойнк! — закричав начальник пожежного департаменту. — Я знаю, це Ойнк!
— Або Василіск! — гаркнув поліцейський шериф. — Усім відійти! Він може на вас стрибнути!
— Та що вони таке мелять? — запитав у Стоніжки Старий-Зелений-Коник.
— Якби ж то я знала, — знизала плечима Стоніжка. — Але їх явно щось турбує.
Тут поруч з Кониковою головою вигулькнула величезна чорна й страхітлива голова пані Павучихи, котра могла нажахати і найвідважнішого чоловіка.
— Бляшки й мушки! — зарепетував начальник пожежного департаменту. — Нам усім гаплик! Це гігантська Скорпулла!
— Та ні, це ще гірше! — крикнув поліцейський шериф. — Це червивий Книд! Ви тільки гляньте на його мармизу!
— Це той, що зжирає на снідання дорослих людей? — запитав зблідлий, як папір, начальник пожежного департаменту.
— Боюся, що так — усю дорослятину, — підтвердив поліцейський шериф.
— Будьте ласкаві, допоможіть нам спуститися, — почала благати їх пані Павучиха. — Мене вже починає нудити.
— Не піддаватися на провокацію! — застеріг начальник пожежного департаменту. — Нікому не рухатися з місця аж до моєї команди!
— Вони, мабуть, володіють космічною зброєю! — пробурмотів поліцейський шериф.
— Але ми мусимо щось робити! — похмуро прорік начальник пожежного департаменту. — Там на вулицях за нами спостерігають мільйонів зо п’ять людей.
— То, може, поставте драбину? — запропонував поліцейський шериф. — Я потримаю її знизу, а ви підніміться і гляньте, що там відбувається.
— Дякую аж підскакую! — огризнувся начальник пожежного департаменту.
Невдовзі з персика вже визирало не менше семи величезних химерних облич, що належали Стоніжці, Старому-Зеленому-Конику, пані Павучисі, Черв’якові, Зозульці, Шовкопрядові і Світлячці-Хробачці. Поліцаїв і пожежників на даху охопила справжня паніка.
Аж раптом усі перестали панікувати і здивовано ойкнули. Бо тепер вони побачили збоку від тих істот маленького хлопчика. Його волосся тріпотіло на вітрі, він сміявся, махав руками і вигукував:
— Привіт! Усім привіт!
Якийсь час чоловіки внизу просто позаклякали з роззявленими ротами й дивилися. Вони не могли повірити власним очам.
— Господи помилуй! — вигукнув начальник пожежного департаменту, почервонівши, як буряк. — Невже це справді маленький хлопчик?
— Не бійтеся нас, будь ласка! — заспокоював їх Джеймс. — Ми такі раді, що прибули сюди!
— А що то за монстри біля тебе? — крикнув йому поліцейський шериф. — Вони небезпечні?
— Та ні, вони абсолютно безпечні! — відповів Джеймс. — Це найлагідніші у світі створіння! Дозвольте мені відрекомендувати їх вам, і я впевнений, що ви згодитесь зі мною.
