Коли ж нарешті парад скінчився, від гігантського персика зосталася тільки величезна руда кісточка, що стояла на вантажівці, облизана до блиску десятками тисяч завзятих маленьких язичків.
39
Так і закінчилася ця подорож. Але життя наших мандрівців на цьому не скінчилося. Усі вони розбагатіли й досягли успіху у своїй новій країні.
Стоніжка стала віце-президентом з торгівлі у величезній взуттєвій фірмі.
Черв’яка, що мав чудову рожеву шкіру, найняла одна компанія, що виготовляла жіночі креми для обличчя, рекламувати її вироби по телебаченню.
Шовкопряд і пані Павучиха навчилися виробляти замість шовку нейлон, заснували удвох фабрику й почали випускати канати для канатоходців.
Світлячка-Хробачка стала освітлювати зсередини смолоскип на статуї Свободи, і завдяки цьому місто заощаджувало щороку величезні кошти на електроенергію.
Старий-Зелений-Коник став музикантом Ньюйоркського симфонічного оркестру, і його виконання викликало шалене захоплення у слухачів.
Зозулька, яка все своє життя боялася, що її будинок згорить, а діти загинуть у полум’ї, одружилася з начальником пожежного департаменту і прожила з ним довге й щасливе життя.
А величезну персикову кісточку виставили на найпочеснішому місці в Центральному парку, і вона стала одним з найславетніших монументів. Хоча це був не тільки славетний монумент. Це був також славетний будинок. І в цьому славетному будинку мешкала славетна людина — сам ДЖЕЙМС ГЕНРІ ТРОТТЕР.
Тож будь-якого дня ви могли підійти й постукати у двері, що завжди були для вас відчинені, і вас завжди запрошували зайти всередину й оглянути славетну кімнату, у якій Джеймс уперше зустрів своїх друзів. А іноді, якщо комусь дуже щастило, той міг побачити там, скажімо, Старого-Зеленого-Коника, що затишно вмостився в кріслі біля каміна, або Зозульку, що заскочила на чай і дружні баляндраси, або Стоніжку, що прийшла похвалитися новою партією надзвичайно елегантних черевичків.
Кожнісінького дня сотні й сотні дітей зблизька і здалека прибували в це місто, щоб побачити у Центральному парку розкішну персикову кісточку. А Джеймс Генрі Троттер, який, якщо пригадуєте, був колись найсумнішим і найсамотнішим маленьким хлопчиком, мав тепер ціле море друзів. А оскільки майже всі вони завжди благали його знову і знову переповісти їм історію своїх пригод на персику, він подумав, що непогано було б одного дня сісти й написати про це книжку.
Так він і зробив.
Саме цю книжку ви щойно й закінчили читати.