Філіс поблажливо засміялася.
— Вікторіє, чи ти нічого не знаєш? Розлучення — це коли двоє людей перестають бути подружжям.
— Люди можуть перестати бути подружжям? — видихнула Джейн, для якої це було цілковитою новиною.
— Та звісно, дурненька. Мама казала, що твоя мати повинна б з’їздити у Штати і там розлучитися, але тато казав, що у Канаді це було б незаконно і все одно Кеннеді такого не визнають. Тато казав, що бабуся такого не дозволить, бо вона боїться, щоб тітка Робін ще раз не вийшла заміж.
— Якщо… якщо мама дістане розлучення, то він уже не буде моїм батьком? — з надією спитала Джейн.
Філіс, здається, засумнівалася.
— Думаю, що це б нічого не змінило. Але той, за кого вона б вийшла заміж, був би твоїм вітчимом.
Джейн не хотіла вітчима ще більше, ніж батька. Але нічого не відповіла і Філіс це не сподобалося.
— Як тобі подобається думка поїхати на Острів П.Е.?
Джейн не збиралася відкривати душу тій протекційній Філіс.
— Я нічого про нього не знаю, — коротко відповіла вона.
— А я знаю, — поважно сказала Філіс. — Два роки тому ми там провели літо. Жили у великому готелі на північному березі. Там доволі гарно. Могло б тобі сподобатися, для різноманітності.
Джейн знала, що вона те місце зненавидить. Спробувала перевести розмову на щось інше, але Філіс не давала збити себе з теми.
— Як думаєш, тобі сподобається з батьком?
— Не знаю.
— Він любить розумних людей. А ти, Вікторіє, не така дуже розумна, знаєш.
Джейн не подобалося, коли її змушували почуватися черв’яком. А Філіс завжди змушувала її так почуватися… черв’яком або тінню. Даремно було сердитися, — Філіс не сердилася ніколи. Всі казали, що вона напрочуд лагідна дитина… з чудовою вдачею. Далі залишалася поблажливою. Інколи Джейн думала, що коли б вони добре висварилися, то Філіс більше б їй подобалася. Джейн знала, — мама трохи непокоїться, що в неї мало друзів серед дівчаток-ровесниць.
— Знаєш, — вела далі Філіс, — це одна з причин… Тітка Робін думала, що її розмови були для нього не досить розумними.
Тут черв’як скрутився.
— Я не збираюся більше говорити про мою маму… або про нього, — недвозначно сказала Джейн.
Філіс трохи набурмосилася, — і друга половина дня не вдалася. Джейн відчула ще більше полегшення, ніж зазвичай, коли Френк приїхав за нею.
На Веселій, 60 небагато говорилося про від’їзд Джейн на Острів. Як швидко злітали дні! Якби Джейн могла їх утримати… Якось, коли вона була маленькою, спитала маму:
— Мамусю, чи можна зупинити час?
Джейн згадала, що мама зітхнула і відповіла:
— Ми не можемо зупинити час, кохана.
А тепер час невблаганно проминав, тік-так, тік-так… смеркання-світання і все ближче той день, коли вона буде відірвана від мами. Це буде на початку червня… Сент-Агата закривалася раніше, ніж інші школи. Наприкінці травня бабуся взяла Джейн до Мальборо і придбала для неї дуже гарний одяг… куди гарніший, ніж коли-небудь раніше. За звичайних обставин Джейн дуже сподобався б синій плащик, ошатний синій капелюшок з крихітним червоним бантиком… і напрочуд мила біла сукня з червоним гаптуванням та червоним шкіряним пояском. Навіть Філіс не мала нічого гарнішого. Але тепер Джейн це все не цікавило.
— Я не думаю, що там вона часто зможе носити такі гарні речі, — сказала мама.
— Мусить поїхати як належить, — відповіла бабуся. — Я повинна мати певність, що йому не доведеться нічого їй купувати. І що Айрін Фрезер не матиме приводів для коментарів. Думаю, що він має якусь хатчину, а то б не посилав за нею. Вікторіє, чи тобі ніхто не казав, що не треба відразу намащувати все масло на скибочку хліба? Не думаєш, що можна, для переміни, відбути трапезу, не даючи серветці постійно зіслизати з колін?
Джейн боялася тих трапез більше, ніж будь-коли раніше. Через переживання була невправною, а бабуся одразу ж на неї накидалася. Воліла б зовсім не сідати за стіл, та, на жаль, не можна довго жити без їжі. Джейн дуже мало їла. Зовсім не мала апетиту і помітно схудла. Не мала настрою до навчання і ледве перейшла до старшого класу, тоді як Філіс закінчила рік із відзнакою.
— Як і слід було очікувати, — прокоментувала бабуся.
Джоді спробувала її заспокоїти.
— Адже це не так довго. Тільки три місяці, Джейн.
Три місяці без коханої мами і три місяці з ненависним батьком здавалися Джейн вічністю.
— Писатимеш мені, Джейн? Я тобі напишу, як тільки роздобуду поштову марку. Я тепер дістала десять центів… містер Рансем мені дав. На три марки вистачить.
Тоді Джейн розповіла Джоді щось таке страшне, аж серце розривалося.