— А тепер дозволь мені роздивитися тебе. На станції не було змоги, а я востаннє тебе бачила, коли тобі було три роки.
Джейн не хотіла, щоб її роздивлялися, і знову трохи знітилася. Відчувала, що її оцінили, і, попри доброзичливі голос та поведінку тітки Айрін, ця оцінка була не надто приязною.
— Ти зовсім не схожа на свою матір. Вона була найгарнішою дівчиною, яку я будь-коли бачила. Ти схожа на батька, коханесенька. А тепер трішки повечеряємо.
— О ні, будь ласка, ні, — імпульсивно скрикнула Джейн. Знала, що не проковтне ані шматочка… шкода навіть пробувати.
— Тільки трішки, тільки трішки перекусити, — переконувала її тітка Айрін, наче умовляючи малу дитину. — Я спекла такий смачний торт, шоколадний з м’ятою. Насправді це для твого батька. Він у деяких справах наче хлопчик, знаєш… такий солодкоїжка. Завжди вважав мій шоколадний торт неперевершеним. Твоя мати так тяжко старалася, щоб довідатися, як я його роблю, ну але… це такий дар. Або хтось його має, або ні. Не можна очікувати, що гарненька лялечка виявиться ще й куховаркою… або ж господарюватиме, і я часто так казала твоєму батькові. Чоловіки багато чого не розуміють, правда? Вимагають від жінки всього. Сідай отут, Джені.
Мабуть, ця «Джені» була останньою краплею. Джейн ніколи не буде «Джені».
— Дякую, тітко Айрін, — дуже чемно і дуже рішуче сказала вона, — але я нічого не зможу з’їсти і немає сенсу намагатися. Прошу, дозвольте мені піти спати.
Тітка Айрін поплескала її по плечі.
— Звичайно, моя бідолашненька. Ти втомилася, а все довкола таке незвичне. Я знаю, як це тяжко. Зараз відведу тебе просто до твоєї кімнати.
Кімната була дуже гарною, кретонові шпалери розмальовані вазонами троянд, а ліжко з шовковим покривалом було таким рівним і гладеньким, наче на ньому ніхто ніколи не спав. Але тітка Айрін спритно зняла шовкове покривало і відкинула простирадла.
— Сподіваюся, ти добре спатимеш, коханесенька. Ти не знаєш, що це значить для мене, — те, що ти спиш під моїм дахом… дівчинка Ендрю… моя єдина племінниця. І твою матір я завжди так любила… хоча… не думаю, що вона справді любила мене. Я завжди це відчувала, але ніколи не дозволила, щоб це нас порізнило. Їй не подобалося, що ми з твоїм батьком так багато спілкувалися…Я це розуміла. Вона була далеко молодша від твого батька… справжня дитина… природно, що за порадами він, як завжди, звертався до мене. Завжди все насамперед обговорював зі мною. Вона трішки ревнувала…, а ще, я думаю, навряд чи допомагало те, що вона була донькою місіс Роберт Кеннеді. Ніколи не дозволяй собі ревнувати, Джені. Це руйнує більше життів, ніж усе інше. От перинка, коханесенька, якщо змерзнеш уночі. При дощовій погоді ночі на Острові П.Е. бувають прохолодними. Добраніч, коханесенька.
Джейн залишилася сама в кімнаті і оглянула її. Лампа при ліжку мала абажур, розмальований трояндами і оторочений бахромою з бісером. Чогось Джейн роздратував цей абажур. Він був надто прилизаним і вичепуреним, зовсім як тітка Айрін. Підійшла до нього і загасила світло. Потім підійшла до вікна. Крап, крап, — ударяв дощ по шибках. Плюсь, плюсь, — спадав дощ на дах веранди. За ним Джейн нічого не було видно. Її серце переповнилося. Ця чорна, чужа, беззоряна земля ніколи не зможе стати її домом.
— Якби ж я тільки маму мала, — прошепотіла вона. Але, хоча відчувала, що хтось узяв її життя та розірвав на частини, — не плакала.
13
Попередні безсонні ночі в поїзді так утомили Джейн, що вона майже відразу заснула. Але, коли прокинулася, все ще була ніч. Дощ перестав. Смуга світла лежала впоперек ліжка. Вона вислизнула з-поміж напахчених простирадл тітки Айрін і підійшла до вікна. Світ перемінився. Небо було безхмарним і кілька яскравих далеких зірок дивилися вниз, на спляче місто. Дерево неподалік повністю покривав сріблястий цвіт. Все довкола заливало місячне сяйво повні, яка, наче величезна бульбашка, висіла над чимось, що повинне бути бухтою чи гаванню, а на воді був чудовий блискучий слід. Отож, на Острові Принца Едварда теж є Місяць. Досі Джейн по-справжньому в це не вірила. Та ще й відполірований з королівським смаком. Це було так, наче побачитися з давнім другом. Той сам Місяць споглядав і на Торонто, і на Острів Принца Едварда. Можливо, він світить на Джоді, яка спить у своїй маленькій кімнатці на горищі, чи на маму, яка саме повертається після якоїсь веселої розваги. Можливо, вона саме на нього дивиться. Торонто вже не здавалося віддаленим на тисячу миль.