Выбрать главу

— Я чув, що Джиммі Джони продають будинок, — сказав той чоловік. — Це на Ліхтарному Пагорбі. Дім, у якому жила їхня тітонька Матильда Джолі. Там і її меблі зосталися, — я таке чув. Якщо зумієте поторгуватися і трохи підциганите, то зіб’єте ціну. До Ліхтарного Пагорба дві милі, як поїдете до Берега Королеви.

Джиммі Джони, Ліхтарний Пагорб і тітонька Матильда Джолі! Джейн відчула поколювання у пучках пальців. На горизонті з’явилася магія.

Джейн першою побачила будинок…, принаймні, вона побачила, як верхнє вікно на його фронтоні підморгує їй з вершини пагорба. Але їм довелося об’їхати довкола пагорба, а далі — по звивистому путівці. По обидва боки путівця були невисокі мури, а ще каміння, між яким росла невелика папороть і, через рівні проміжки, — молоді ялини.

А тоді просто перед ними постав дім. ЇХНІЙ дім!

— Любонько, не дозволь, щоб тобі очі випали з голови, — попередив тато.

Дім присів на невеличкому крутому пагорбі, пальці якого занурювалися у папороть. Невеличкий — півдюжини таких помістилися б усередині будинку на Веселій, 60. Був тут сад — у нижньому кінці обгороджений стіною, щоб не сповзти по схилу; паркан і хвіртка, над якою схилилися дві білі берези, та викладена пласкими каменями доріжка, що вела до єдиних дверей з вісьмома невеликими шибками у верхній половині. Двері були зачинені, але можна було заглянути через вікна. З одного боку дверей містилася велика кімната, просто перед ними — сходи, і ще дві менші кімнати з другого боку. Їхні вікна виходили просто на схил пагорба, де росли такі високі папороті, що діставали до пояса, а ще там лежало каміння, покрите оксамитовим зеленим мохом.

На кухні була стара кривонога кухонна плита, стіл та стільці. І ще у кутку гарненька засклена шафка, прикріплена дерев’яними кнопками.

З одного боку будинку розкинулися поля конюшини, а з іншого — кленовий гай, де-не-де урізноманітнений ялинами та ялицями, відділений від подвір’я лише старим оброслим мохом дерев’яним парканом. У кутку двору росла яблуня, що лагідно ронила рожеві пелюстки, а за садовою хвірткою — гурток старих ялин.

— Мені подобається характер цього місця, — сказала Джейн.

— Як вважаєш, краєвид не гірший за будинок? — спитав тато.

Джейн так перейнялася будинком, що не звернула уваги на краєвид. Щойно тепер перевела на нього погляд — і їй аж подих перехопило. Ніколи, ніколи вона не бачила, навіть мріяти не могла про таку красу.

Ліхтарний Пагорб містився на одній із вершин трикутника, основою якого була Затока, а Берег Королеви — однією зі сторін. Між ним і морем лежали сріблясті та бузкові піщані дюни, що переходили у смугу пляжу біля гавані, де високі, розкішні, синьо-білі хвилі спадали на довгий, омитий сонцем берег. По той бік протоки на фоні неба вирізнялася біла споруда маяка, а за гаванню мріли тінисті гребені лілових пагорбів, які, здавалося, подавали руки одні одним. А над усім цим витав непередаваний словами чар пейзажу Острова Принца Едварда.

Трохи нижче Ліхтарного Пагорба, між зарослим ялинами пустків’ям збоку від гавані та пасовищами був маленький ставок… найблакитніша річ, яку Джейн коли-небудь бачила.

— Відтепер це мій ідеал ставка, — сказав тато.

Джейн вперше нічого не відповіла. Могла тільки дивитися. Ніколи раніше тут не була, але здавалося їй, що вона все життя знає це місце. Пісня, яку співав морський вітер, була рідною для її вух. Завжди хотіла кудись «належати», — і от вона належала сюди. Врешті мала відчуття дому.

— Ну то як? — спитав тато.

Джейн настільки була певна, що будинок слухає, аж покивала пальцем.

— Шшш…шшш…, — сказала.

— Ходімо на берег і там все обговоримо, — промовив тато.

До морського берега було хвилин п’ятнадцять ходи. Сіли на білій, як кістка, старій колоді, що невідомо звідки припливла сюди. Різкий солоний бриз вдаряв у їхні обличчя; біля них безстрашно пурхали крихітні побережники; хвилі вздовж берега збивалися у піну. «Яке чисте солоне повітря!» — подумала Джейн.

— Джейн, я маю підозру, що дах протікає.

— Можеш прибити кілька дранок.

— На подвір’ї багато лопухів.

— Ми їх викорінимо.

— Будинок, можливо, колись був білим…

— Знову може бути білим.

— Фарба на вхідних дверях пішла пухирями.

— Фарба не дуже дорога, правда?

— Жалюзі поламані.

— Ми їх поправимо.

— Штукатурка потріскана.

— Заклеїмо шпалерами.

— Хтозна, Джейн, чи є тут комора?

— В одній з маленьких кімнат направо є полиці. Це буде моя комора. А інша маленька кімнатка буде твоїм кабінетом. Тобі ж потрібно десь писати, правда?