18
На свій жах, Джейн наступного ранку проспала, а, коли збігла вниз, то побачила незвичайне видовище… тато йшов від Джиммі Джонів, несучи на голові крісло-гойдалку. В руках тримав гриль.
— Я мав тільки позичити гриль, щоб засмажити тріску, Джейн. А місіс Джиммі Джон змусила мене взяти оте крісло. Сказала, що то крісло тітоньки Матильди Джолі, а в них більше крісел-гойдалок, ніж часу, щоб у тих кріслах сидіти. Я зварив вівсянку, тобі залишається засмажити тріску.
Джейн засмажила тріску, заодно і своє обличчя теж, і все у неї вдалося чудово. А каша вийшла грудкуватою.
— Схоже, з тата не надто добрий кухар, — ласкаво подумала Джейн. Але вона так не сказала і героїчно проковтнула всі грудочки. Тато цього не зумів; виклав їх на краю тарілки і захоплено глянув на Джейн.
— Писати я вмію, моя Джейн, але не вмію приготувати вівсеподібну вівсянку.
— Тепер тобі й не доведеться її готувати. Я вдруге не просплю, — відповіла Джейн.
Немає у житті більшого задоволення, ніж радість досягнень. За наступні тижні Джейн це зрозуміла, хоч, може, не вжила саме цих слів. Старий дядечко Гробовик, на всі руки майстер району Берегу Королеви, справжнє ім’я якого було Грабовик[20] і який не мав ні племінників, ні племінниць, обклеїв шпалерами кімнати, залатав дах і полагодив віконниці, розфарбував будинок на біло-зелено та навчив Джейн, як і де копати молюсків. У нього було приємне старе рум’яне обличчя з бахромою білої борідки.
Джейн, захлинаючись від енергії, працювала як бобер, прибираючи за дядьком Гробовиком, розставляючи меблі, які тато приносив додому, і розвішуючи усюди штори.
— Ця дівчина встигає у три місця одночасно, — казав тато. — Не знаю, як їй це вдається. Можливо, чаклунство насправді існує.
Джейн була дуже здібною, — і майже все, що намагалася зробити, у неї виходило. Дуже приємно жити, коли можеш показати, яка ти здібна. Це був її власний світ і вона була в ньому важливою особою. Серце її увесь день тішилося, а життя було безконечною пригодою.
Коли Джейн не прибирала, то займалася куховарством. Весь вільний час студіювала «Кулінарію для початківців» і ходила, бурмочучи про себе: «Шкала мірок… літр… кілограм… ложка» і подібні речі. Завдяки тому, що придивлялася до Мері, а також тому, що була природженою куховаркою, справлялася напрочуд добре. Почавши з першої ж спроби, її бісквіти ніколи не були сирими, а печеня — пригорілою. Але якось вона замахнулася надто високо і приготувала на десерт щось таке, що його лише дуже милосердна людина могла б назвати сливовим пудингом. Дядечко Гробовик з’їв трохи і мусив тієї ночі викликати лікаря, — так, принаймні, казав. Наступного дня приніс власний обід — холодний бекон і холодні млинці, зав’язані у червоний носовичок, — і пояснив Джейн, що він на дієті.
— Той учорашній пудинг, міс, то він був троха запоживний. Мій жолудок не привик до торонтської кухні. Теперка всюди вітаміни… Мус їх їсти від маленька, щоб до них привикнути.
Своїм друзям розповів, що тим пудингом хіба щурів труїти. Але Джейн любив.
— Ваша донька — суперська дівчина, — сказав він татові. — більшість теперішніх дівчат по вершках скачуть, а бульби не розуміють. Але вона суперська, — так, сер, суперська.
Як тато і Джейн із цього сміялися! Відтепер тато називав її «суперською Джейн» тоном трохи жартівливого благоговіння, аж доки цей жарт не приївся.
Джейн теж полюбила дядечка Гробовика. Насправді постійно у цьому новому житті дивувалася, як легко їй було любити людей. Здається, кожен, кого вона зустрічала, належав до її племені. Думала, що остров’яни миліші або принаймні більш добросусідські, ніж мешканці Торонто. Не розуміла, що насправді то вона змінилася. Не була більше скованою, наляканою, а через той переляк — незграбною. Ступила на рідну землю, а її ім’я було Джейн. Відчувала приязнь до всього світу і світ їй відповідав взаємністю. Могла любити, що їй подобається… все, що їй подобається, і ніхто не казав, що то в неї низькі й примітивні смаки. Напевно, бабуся не вважала б дядечка Гробовика людиною їхнього кола, але стандарти Веселої, 60 не були стандартами Ліхтарного Пагорба.
Що стосується Джиммі Джонів, то Джейн здавалося, наче вона їх знає усе життя. Довідалася, що їх називали так тому, що містер Джеймс Джон Гарланд з північного сходу мав за сусіда Джеймса Гарланда, а з південного заходу — Джона Гарланда, і це їх чинило по-своєму визначними. У перший пообід, який Джейн з татом провели на Ліхтарному Пагорбі, з’явилися всі Джиммі Джони повним складом. Спершу прибігла молода дрібота з трьома псами… лататим бультер’єром, золотавим коллі і довгим коричневим псом, що був просто псом. Місіс Джиммі Джон, настільки ж висока й худорлява, наскільки її Джиммі Джон був товстеньким і низьким, мала добрі сірі очі. Вона швидко йшла, тримаючи на руках маля, таке кругленьке, як пампушок. Шістнадцятилітня Міранда Джиммі Джон була такою ж високою, як мати, і товстенькою, як батько. Вже у десять років мала подвійне підборіддя — і ніхто б не повірив, що потайки була переповнена романтикою. Поллі Джиммі Джон мала стільки ж років, що й Джейн, але виглядала молодше, бо була низькою і худою. «Панчові» Джиммі Джону, який приніс ключ, було тринадцять років. Далі йшли восьмирічні близнята, Джордж близнюк і Елла близнючка, їхні голі пухкі ніжки були всіяні комариними укусами. І всі вони мило посміхалися.
20
В оригіналі справжнє прізвище дядька Гробовика — Tunstone, а прізвисько — Tombstone (могильна плита)