— А вона гарненька? — врешті спитала Джастіна. — Ми б не хотіли поганулі.
— Буде дуже гарненькою, коли виросте, — поважно запевнила Джейн. — Має найгарніші у світі очі. Але зараз вона дуже худенька…, і зовсім не має гарного одягу.
— А вона не надто галаслива? — сказала Вайолет. — Мені не подобаються галасливі дівчатка.
— Вона зовсім не галаслива, — запевнила Джейн. Але це виявилося помилкою, бо…
— А я трохи галасливих люблю, — сказала Джастіна.
— А вона брюки не вдягатиме? — спитала Вайолет. — Бо тепер багато дівчат їх носить.
— Я певна, що Джоді не вдягне нічого, що б вам не подобалося, — відповіла Джейн.
— Та я не проти, нехай собі вдягає, лиш би їх так не називала — огидне слово! — сказала Джастіна. — Але не піжаму… ні, жодних піжам.
— Звичайно, жодних піжам, — підтримала Вайолет.
— Якщо ми її візьмемо і не полюбимо, що тоді? — сказала Джастіна.
— Ви не зможете не полюбити Джоді, — тепло сказала Джейн. — Вона солодка.
— Я думаю, — вагалася Джастіна, — вона не…, немає небезпеки…, вона не має… якихсь бридких комах?
— Та що ви, — вражено сказала Джейн. — Вона ж мешкає на Веселій.
Вперше в житті Джейн стала на захист вулиці Веселої. Але навіть вулиця Весела заслужила на справедливість. Джейн була цілком певна, що на вулиці Веселій не може бути жодних бридких комах.
— Та якщо навіть…, якщо має…, то існує така річ, як густий гребінець, — героїчно сказала Вайолет.
Джастіна звела докупи свої чорні брови.
— У нашій родині ніколи не було потреби в такому артикулі, Вайолет.
Вони знову гачкували, плели і перезиралися. Врешті Джастіна сказала:
— Ні.
— Ні, — сказала Вайолет.
— Надто чорнява, — сказала Джастіна.
— Надто велика, — сказала Вайолет.
— А тепер, коли все вирішено, можливо, Джейн скоштує девоншірський крем, який я сьогодні зробила, — сказала Джастіна.
Незважаючи на девоншірський крем і велику китицю братчиків, — Вайолет наполягла, щоб Джейн узяла їх, — Джейн йшла додому зі свинцевим тягарем розчарування на серці. Здивувалася, виявивши, що Метровий Крок цілком задоволений.
— От якби вони сказали, що її візьмуть, то, швидше про все, вже назавтра прислали б звістку, що передумали. А тепер буде навпаки.
Втім, Джейн була вкрай здивована, отримавши назавтра від леді Тайтус записку, де значилося, що вони передумали, вирішили вдочерити Джоді, тож нехай вона зайде і допоможе їм вирішити, до яких заходів слід удатися з цього приводу.
— Ми дійшли висновку, що вона не надто велика, — сказала Вайолет
— І не надто чорнява, — сказала Джастіна.
— Я знаю, що ви її полюбите, — сказала щаслива Джейн.
— Ми прагнемо стати для неї найкращими і найдобрішими батьками, — сказала Джастіна. — Звичайно, віддамо її на уроки музики. Ти не знаєш, Джейн, вона музикальна?
— Дуже музикальна, — запевнила Джейн, згадавши Джоді та фортепіано на Веселій, 58.
— На Різдво діставатиме повнісіньку панчоху подарунків, — сказала Вайолет.
— Слід завести корову, — сказала Джастіна. — Вона повинна випивати склянку теплого молока щовечора перед сном.
— Ми мусимо приготувати для неї маленьку південно-західну кімнату, — сказала Вайолет. — Я думаю, сестро, туди підійшов би блідо-синій килим.
— Вона не повинна очікувати, що знайде тут божевільне сучасне сум’яття, — урочисто промовила Джастіна, — але ми спробуємо згадати, що молодь потребує спілкування і здорових розваг.
— Чи ж не чудово буде плести для неї светри? — сказала Вайолет.
— Треба б знайти дерев’яні качечки, які вирізав нам дядько, коли ми були малими, — сказала Джастіна.
— Приємно буде любити когось юного, — сказала Вайолет. — От тільки жаль, що вона не близнята.
— Після зрілого обмірковування, — сказала Джастіна, — я певна, що ти згодишся, — мудро буде впевнитися, чи ми впораємося з однією дитиною, перш ніж розпочати з двома.
— А дозволите їй тримати кота? — спитала Джейн. — Вона любить котів.
— Я не думаю, щоб ми заперечували проти кота-хлопчика, — обережно сказала Джастіна.
Зрештою було вирішено, що, повернувшись до Торонто, Джейн знайде когось, хто їхатиме на Острів і зможе привезти з собою Джоді. Джастіна урочисто відрахувала і віддала Джейн на зберігання суму, яка була достатньою для оплати подорожі Джоді та потрібний їй для такої подорожі одяг.
— Я одразу ж напишу міс Вест, але попрошу її, щоб вона нічого не казала Джоді, доки я не повернуся. Я б хотіла сама їй все розповісти…, побачити її очі.
— Ми дуже вдячні тобі, Джейн, — сказала Джастіна. — Завдяки тобі сповниться наше найзаповітніше бажання.