А втім, справа була серйозна, бо я знав, що він здатен і підколоти мене. Томас Магрідж був боягуз, але в нього, як і в мене, у хвилину відчаю могла з’явитися відвага — відвага боягуза, яка спонукує чинити те, що суперечить його природі і чого він сам боїться.
«Кок гострить ніж на Гампа»,— перешіптувалися матроси, а дехто й брав Магріджа на кпини. Він сприймав усе те спокійно, таємниче кивав головою і, здавалося, був навіть задоволений, аж поки Джордж Ліч, колишній юнга, утнув якийсь брудний жарт з цієї нагоди.
Річ у тому, що Ліч був один із матросів, яким було звелено облити Магріджа водою після його гри з капітаном. Очевидно, Ліч виконав своє завдання вельми сумлінно, і Магрідж того не забув. Градом посипалася добірна лайка, кок не пожалував і предків Лічевих, потім став погрожувати ножем, що гострив на мене. Ліч засміявся і ще крутішим словом сипнув, аж тут не встигли ми стямитися, як ніж, блиснувши, вмить розтяв йому праву руку від ліктя до самого зап’ястка. Кок, посатанілий лицем, відскочив, тримаючи перед собою ніж для оборони. Але Ліч поставився до пригоди цілком спокійно, хоч кров із руки цебеніла струмком.
— Ну, начувайся ти, кухарю,— сказав він,— гаряче тобі стане. Квапитись я не буду. Я загляну до тебе, коли ти будеш без ножа.
Сказавши це, він повернувся й спокійно вийшов собі. Магрідж пополотнів із жаху, коли побачив, що він наробив, і зрозумів, чого можна сподіватися рано чи пізно від людини, яку він поранив. Але зі мною він став ще клятіший, ніж доти. Хоч він і боявся неминучої розплати за вчинене, та водночас розумів, що це була для мене дуже виразна наука, і почав ще більше знущатися з мене та попихати мною.
Вигляд тої крові, яку він сам пролив, розбудив у ньому жадобу вбивства, що межувала з божевіллям. Йому, либонь, уже в очах червонилося від тої крові. І хоч душевний стан цей досить темний, проте я міг читати його думки так ясно, ніби їх було в книжці надруковано.
Минуло кілька днів. «Привид» усе плив за пасатом. Можу заприсягтися — божевілля в очах у Томаса Магріджа що день то розпалювалося дужче. І признаюся, що я боявся, навіть дуже боявся. Цілий день — чирк, чирк, чирк ножем по брускові. А пробуючи лезо, хижо поглядає на мене. Я боявся стати до нього спиною і щоразу виходив з камбуза задки, що дуже тішило матросів і мисливців; вони навіть збиралися біля камбуза подивитись, як я виходитиму. Напруження було надто велике. Іноді я думав, що збожеволію,— це ж так легко могло статися на кораблі, де самі звірі та божевільні. Кожної години, кожної хвилини моє життя було в небезпеці. Душу мені жер неспокій, та ніхто на всьому судні не співчував мені настільки, щоб прийти на допомогу. Часом я думав удатися до Вовкової Ларсенової ласки, але згадка про ту диявольську посмішку, що загорялась у нього в очах, коли він говорив про природу життя та безсмертя душі, примушувала мене мовчати. Іноді я серйозно думав відібрати собі життя, і потрібна була вся сила моєї оптимістичної філософії, щоб одної темної ночі не скочити за борт.
Кілька разів Вовк Ларсен намагався втягти мене в розмову, але я відповідав йому коротко й ухильно. Нарешті він звелів мені на деякий час знову зайняти місце за столом у кают-компанії, а кокові — робити мою роботу. Тоді я розповів йому відверто, скільки мені довелося витерпіти від Томаса Магріджа за ті три дні, що я пробув з ним, з Вовком Ларсеном.
— То ви боїтеся, еге?
— Так,— відверто, з викликом відказав я,— боюся.
— Такі ви всі,— вигукнув він напівсердито,— одно розпатякуєте сентиментально про безсмертну душу, а померти боїтеся. Допіру загледіли гострого ножа й боягуза-кока і вже чіпляєтеся за життя, забувши всю свою рожеву філософію. Як же так, мій любий друже, ви ж будете жити вічно! Ви — бог, а бога вбити не можна. Кок не може зашкодити вам. Ви ж певні, що воскреснете з мертвих. Чого ж вам боятися?
Ви маєте перед собою вічне життя. Ви мільйонер щодо безсмертя, мільйонер, чий капітал не може бути втрачений, бо він менш тлінний, ніж зорі, і такий же безмежний, як простір і час. Ви не можете втратити свого маєтку. Безсмертя — це річ, що не має ні початку, ні кінця. Вічність є вічність, і коли ви помрете тут і тепер, ви житимете десь-інде в майбутньому. І як це прекрасно — визволення від тіла й вільне буяння духу. Кок не може зашкодити вам. Він може тільки штовхнути вас на стежку, якою ви вічно маєте йти.