Цього разу Лондон не веде читача в незвідане майбутнє. Ми поринаємо в буденщину сучасної Америки. Розповідаючи про складну трагічну долю самородка, що попри всі перепони домігся визнання свого таланту, письменник приходить до далекосяжних узагальнень. В типових колізіях, що постають на сторінках «Мартіна Ідена», розкривається одна з найтрагічніших сторін життя буржуазної Америки: ворожість приватновласницького суспільства справжнім культурним, а отже, й загальнолюдським вартостям.
Антагоністична для буржуазного світу контроверза «митець — суспільство» знаходить свій естетичний вираз у конфлікті Мартіна та Рут. Ось вони зустрілися вперше — люди з різних соціальних полюсів. Він — матрос із незграбною ходою й важкими, налитими силою руками, що їх все не знає куди діти. Вона — не так істота з плоті й крові, як безтілесний дух, бліде ефірне створіння з великими натхненними очима й буйно-золотавими кучерями — такою її вперше побачив Мартін. Цій Рут Морз судилося стати для нього воднораз і добрим, і злим генієм, бо, розбудивши в душі у нього творчий вогонь, вона всі свої думки й зусилля спрямувала на те, щоб його погасити. Та хіба тільки сама вона? Вся її родина, всі друзі, все заворожене коло давніх передсудів її класу стало неподоланною стіною на Мартіновому шляху до вершин творчості.
Прийде час, і Мартін «виграє» нерівний бій із боягузливим, нещирим, ницим суспільством. Він стане уславленим літератором, і нікчемні сноби, що, зневаживши чистий талант, гнали його від себе, тепер один з-перед одного, мов крамарі до краму, кликатимуть його в своє лоно. Та якою страшною ціною дісталась йому ця перемога! Вичерпалися людські чесноти в душі, згасла віра в людей, скувала волю безнадійна нудьга життя, а найстрашніше — не лишилось ані сили, ні бажання творити. Відтоді як до Мартіна прийшла слава, він не написав жодного рядка. Уражений невиліковною моральною недугою — паралічем волі, — він пішов із життя ще задовго до того, як сам урвав його нитку.
Буржуазне суспільство розтоптало Іденів талант. Однак загибель ця зумовлена не так його конфліктом із буржуазією, як його капітуляцією перед нею. Бо ж трагічна провина Мартінова в тому й полягає, що він, якнайкраще розуміючи, що зраджує свої ідеали, свої уявлення про вагу мистецтва й митця в житті народу, силкується пристосуватись до дегуманізованого ладу. А коли й повстає проти задушного гендлярського болота, то однаково «бунт» цей безкрилий, бо його безмежний індивідуалізм, живлений ідеями Ніцше, не лишав місця для конструктивної дії. Не вірячи в сили, які криються в надрах народу, він щиро переконаний, що буржуазну демократію — все це «царство гендлярів і крамарів» змете з лиця землі «сильна особа», «аристократ духу», «вершник на коні».
Під впливом свого друга Брісендена Мартін Іден відкидає ніцшеанство і навіть пробув прилучитися до соціалістичного руху. Та порятунок приходить запізно. Суспільство, без сорому привласнивши плоди його генія, настільки спустошило йому душу, що, навіть побачивши цілковиту неспроможність своїх індивідуалістичних ідеалів, він не годен вгледіти в народі ту точку опори, що допомогла б йому віднайти віру в людину-творця і борця. І така глибока, така безвихідна Мартінова самотність у мерхлому світі, позбавленому вже для нього всієї яскравості барв, що єдиним порятунком йому стає смерть.
Дехто з буржуазних дослідників (Кілінгер, Стілмен та ін.), ставлячи знак рівності між автором і його героєм, убачають у Лондоновому романі мало що «антисоціалістичні тенденції», а ще й якесь «містичне шукання смерті». Однак сам письменник був іншої думки про свій твір. «Цієї книжки, — писав він 4 квітня 1910 року, — так і не зрозуміла більшість критиків. Вона викриває індивідуалізм, а вони сприйняли її як твір, що засуджує соціалізм. Я хотів показати в ній, що людина не може жити тільки сама для себе. Вони ж побачили в ній проповідь утечі в смерть. Коли б Мартін був соціаліст, він не помер би».
Лондон не солідаризується із своїм героєм, а засуджує його філософські та політичні погляди. Лиш пам'ятаючи про це, ми зможемо до кінця зрозуміти діалектику розвитку цього образу в співвідношенні його з рештою персонажів роману. Особливий інтерес із цього погляду становить образ Рут Морз.