— Не підходь! Раз кусну — тиждень сісти не зможеш.
Але вже звичні до чаклунства шуліки пустелі набралися рішучості і, незважаючи на всі неприємності, схопилися за криві ятагани. Лагун почав було шепотіти нове заклинання, як у небі майнула світла смуга і чийсь суворий голос промовив:
— Бах, вах, вах… Як тобі не соромно, Хабібуло? Знову людей грабуєш?
Від подиву Джек випустив отамана. Просто перед ним на килимі-літаку легко ширяв усміхнений товстий дідок у білій чалмі, строкатому халаті і з хитрющим виразом обличчя. Розбійники негайно покидали зброю і впали на коліна носами в пісок.
— А я ж попереджав тебе, Хабібуло. Візьмися за розум, розпусти своїх горлорізів, відкрий чайхану і продавай плов і перепічки з кмином. Але ні… Тобі б тільки віднімати чуже. Чому тебе, ріпоголового, вчили в медресе? Годі, все, я стомився. Отримуй, що заслужив!
Незнайомець плеснув у долоні, і всі розбійники перетворилися на звичайнісіньких ховрашків. Наші друзі аж роти пороззявляли, дивлячись на такі чари. Лише хоробрий Сем обережно підійшов до найбільшого ховраха, котрий щойно був отаманом, і голосно сказав:
— Гав!
Ховри здиміли, лише курява закрутилася, а Лагун-Навіжений ввічливо кивнув старому на килимі:
— Ви дуже вчасно, колего. Вельми вдячні за допомогу. Я отримав чисто професійне задоволення, дивлячись на ваш видовищний трюк з масовим перетворенням.
— Ну що ви… це не так важко для людини, котра все життя присвятила магії перевтілення живої матерії, — скромно зашарівся старенький. — А ви, схоже, не місцеві? З ким маю честь говорити, колего?
— Маг, учений та дослідник професор Лагун-Навіжений з учнем, другом та провідником. А як ваше ім’я, якщо дозволите поцікавитися?
— Байрам-Бабай, відлюдник, мандрівний мудрець, вивчаю алхімію, біологію, генетику, медицину та паранормальні явища.
Схоже, пенсіонери знайшли один одного. Лагун швиденько переповз з верблюда на килим Байрам-Бабая, і вони обидва віддалилися на сто кроків уперед, бурхливо обговорюючи останні досягнення в області прикладної магії. А Сем, упевнившись, що Мейхані не звертає на нього ані найменшої уваги, знову почав чіплятися до Джека:
— У мене проблема.
— Збігай за бархан, там кущики.
— Та не ця, я одружитися хочу.
— Ти завжди хочеш, — меланхолійно відмахнувся Джек.
— Ні, тепер я хочу остаточно й невідворотно. Тільки я вибрати не можу… Вони мені усі подобаються.
— Хто «усі»?
— Шелті, Гюль-Гюль, Мейхані… — почав перелічувати пес. — Може, мені гарем відкрити, га?
— Хвилиночку! Леді Шелті виходить за мене. Ми давно б обвінчалися, якби не твоя дурна втеча на Схід.
— Ха, це ще треба подивитися, кого вона обере, коли я першим прийду її рятувати! Але не будемо сваритися через дрібниці. Нареченою більше, нареченою менше, яка різниця? У мене все одно лишаються місяцелика Гюль-Гюль та апетитна Мейхані.
— Ну, а від мене ти чого хочеш? — почав потроху дратуватися Божевільний Король: упевненість Сема у власній привабливості могла довести кого завгодно.
— Розумієш, у чому справа… Одружитися з обома одночасно не можна. Якщо я спочатку одружуся з Гюль-Гюль, то хто ж мені дозволить взяти за другу жінку безрідну жебрачку? А якщо я спочатку одружуся з Мейхані, то ж султан нізащо не погодиться, аби його дочка була лише другою жінкою після портової волоцюжки?! Що ж мені робити?
— Та ти хоч когось з них кохаєш? — приречено запитав Джек.
— Аякже?! Остаточно й невідворотно — обох одразу! — впевнено вдарив себе лапкою в груди учень чародія.
— Тоді нічим не можу допомогти, — Джек постукав Сема по лобі. Звук був густий і довгий, як у дзвоні. — Боюся, що це не лікується…
Лагун-Навіжений нарешті знайшов співрозмовника по душі. Поки маленький караван невтомно просувався у глиб пустелі, двоє солідних стареньких бурхливо обговорювали власні проблеми, починаючи ломотою в ногах або прострілів у попереку і закінчуючи пошуками філософського каменю і клонуванням людського мозку. Мейхані, яка їхала верхи на коні, раптом напружилася й жестом покликала до себе Джека:
— Подивіться на пісок, пане королю, він ворушиться!
— Справді… Наче велетенська змія.
— Хай Аллах нас боронить! — зблідла дівчина. — Якщо це Кусань-Повзун, то нам кінець.
— Джеку, друже, — підбіг стурбований Сем, — чогось я не розберу: довкола такий запах, наче ми до зміючника потрапили, але жодного гада не видно. Ти, бува, не тягаєш у кишені зміїну шкірку? Кажуть, це робить чоловіка привабливішим…