— О мій великий рятівниче! О царю звірів! О найшляхетніший з усіх собак! — загундосив джин, схиляючись перед Вілкінсом у глибокому поклоні. — Куди ж ти йдеш?
— Справи, справи… На мене друзі чекають.
— А як же я, мій пане?
— А до чого тут ти? — розвернувся пес. — Я читав «Тисячу й одну ніч» і добре знаю, що всі угоди з джинами приносили героям лише чергові неприємності. Все — я розумний і освічений. Бувай. Вітання сім’ї.
— Не йди, о мудрий та передбачливий! — заволав покинутий джин. — Ти викликав мене з тисячолітнього сну, і мені не здобути свободи, перш ніж я не виконаю три твоїх бажання.
— Слухай, відчепися! Я вже казав, що у мене повно справ? Зі своїми проблемами розбирайся сам; Я не Червоний Хрест і не каса взаємодопомоги. Я тебе викопав — ну й будь вдячний. А що до виконання бажань… — Лише тут учень чародія зрозумів про що, власне, йдеться. Він втупився в джина і затинаючись пошепки уточнив: — Що ти сказав?! На яку кількість бажань я мою законне право?
— На три, мій пане.
— Цього замало, — скривився пес.
— Але ж саме такі традиції джинів. Три бажання безкоштовно, а за інші доведеться платити.
— Скільки?
— Тридцять років життя за кожне, — посміхнувшись, пояснив джин.
— Та-ак не піде, — скумекав Сем. — Мені вже двадцять п’ять, та плюс тридцять, це ж я буду майже дідом! На фіга мені тоді бажання? Гаразд, сьогодні обмежимося трьома, а з завтрашнього дня я почну тотальний пошук заритих ламп, назвільняю цілу купу джинів і вже тоді заживу як сам собі знаю. Що ти можеш?
— Все, мій пане.
— От і чудово! А тепер не відволікай мене, я маю зосередитися. Загадувати бажання — не така проста справа, як може видатися…
— Се-м-е, ти де-е-е?.. — знову долинув з-за бархана стривожений голос Джека.
— Та йду! Іду я! Уже майже прийшо-ов! — прогорлав песик і повернувся до джина: — Отже, так. Хочу стати просто шалено красивим! Ну, там зачіска, манікюр, декоративна косметика, костюмчик за останньою модою, парфуми, одеколони… Все за першим розрядом, зрозумів? О, і ще велике дзеркало!
— Слухаю і скоряюся, мій пане…
Коли Божевільний Король все ж не витримав і, оголивши меч, пішов разом з Мейхані на пошуки друга, котрий підозріло затримався, він був готовий до всього. Але це… Спочатку Джек аж рота роззявив від здивування. Мейхані зреагувала швидше і, схопившись за живіт, впала на пісок, задихаючись від несамовитого реготу. Класичний казковий джин тримав у руках велике дзеркало, а перед ним на задніх лапах стояв Сем з пришелепуватим виразом на морді. Біла болонка була завита, розчесана, прикрашена бантиками та стрічечками, вії нафарбовані сурмою, губки підведені пурпуровим, на голові розкішний тюрбан з індійського серпанку з перами павича, на плечах довгий плащ з важкої парчі, пузо перехоплено шовковим шарфом з китичками, на передніх лапах дорогі обручки, у вухах сережки, на шиї намисто… На додачу — червоні черевики із загнутими носаками, усипані коштовним камінням! Джек закотив очі і сів на пісок регочучи, наче божевільний. Бурий від сорому Вілкінс накинувся на джина:
— Ти що це зі мною зробив, недоумку?
— Все як ви наказали, пане, — щиро здивувався джин, намагаючись заспокоїти розгніваного собаку. Але Сема вже понесло:
— Бовдур! Йолоп ламповий! Олух царя небесного! У якій школі для недоумків тебе навчали магії?! Що ти на мене начепив?
— Але ж ви самі так захотіли! — праведно обурився ображений джин. — Хто просив костюм, зачіску, манікюр і все інше? Я чесно виконав ваше бажання, шановний!
— Ти тут дурня з себе не корч! — залементував Сем. Такої ганьби йому ще не доводилося зазнавати. — Перераховує він тут… На фіга мені все це барахло, якщо я зараз болонка?! Я ж мав на увазі…
— А не треба мати! Думати треба і казати розбірливо, чого хочеш! Що ж мені, все назад прибирати?!
— Так, прибирати! І прибереш як миленький! — украй розлютився учень чародія. — Щоб за мить усього цього тут не було.
— Слухаю й скоряюся, — рипнув зубами несправедливо ображений джин. Через мить Вілкінс набув того ж вигляду, що й до викопування лампи.
— Ф-фу… Ну, й слава Богу, хоча б щось він може зробити як слід.
— Семе, негайно зізнавайся, звідки в тебе джин? — все ще сміючись видихнув Божевільний Король.
— Він у лампі сидів, а я його знайшов. Випадково. Думав, скарб, а він… Он що виробляє! Ні, ну я йому арабською мовою кажу — хочу бути мальованим красенем, і все таке. Будь-якому вошивому магові зрозуміло, що я мав на увазі красеня чоловіка, тобто мене! Так цей розумник з кільцем у носі починає начіплювати бантики на нещасну болонку. Джеку, але ж усякий терпець має свої межі!