— Живий… рідний мій, милий, коханий! А він… він казав, що Чорний Пес не залишає навіть кістки… а ти… ти — живий!
— О незрівнянна біла болонко! О світоч мудрості й удачі! Повідай мені, недостойному скептикові, як тобі вдалося уникнути страшних іклів жахливого Карсака? Є, є Аллах на небі! Воістину несповідимі шляхи його!
— Юначе, зараз же припиніть обнімати дівчину й підійдіть сюди. Я хочу, щоб ти, телепню, популярно пояснив усім, що ти навішав на вуха тому чорному собаці, з яким пішов за бархан.
— Ха, цьому капловухому псюрі? Буду я ще з ним теревені правити! Він на мене як наїхав, як наїхав… У пику кулачком тицяє, але бачив я таких — у труні по тисячі! Він мені — по вуху, я йому — в око! Він мені — в бік, я йому — в ніс! Він боксом, а я греко-римською боротьбою. Він — підніжку, а я просто в лоб з перекатом у лівосторонню стійку екзотичного стилю для непосвячених «Чорний Лотос очікує на світанок». Він перейшов на брудні прийомчики, а я…
— Семе!!! — в один голос завили усі.
— Ну, гаразд… — присмирів пес. — Нічого такого не було. Побалакали.
— Про що?
— Про життя, про кохання, про жінок. Цей ваш Карсак, між іншим, дуже розумний чолов’яга. Багато знає, прожив довге і цікаве життя, насичене різними там руйнуваннями, катаклізмами. Розу-умний… Тому говорить мало. За всю бесіду тільки пару разів рота й відкрив. Тож говорити здебільшого доводилося мені. Але як він уміє слухати!.. Куди вам!
— Отже, ти його просто до смерті заговорив, — підбив підсумок Лагун-Навіжений.
— Я не був нав’язливим, йому було зі мною дуже цікаво, — негайно виправився Вілкінс. — Він навіть пообіцяв відповісти на всі мої питання письмово і надіслати до султанового палацу, де я наміряюся прописатися якнайшвидше.
— Як би там не було, він нас врятував! — заступився за друга Джек.
— З цим ніхто й не сперечається, — визнав чаклун. — Мені дуже шкода, шановний Байрам-Бабаю, але, як бачите, метод мого учня навряд чи можна вважати панацеєю. Не впевнений, що десь у світі існує друге таке невгамовне базікало, здатне повторити подвиг Сема…
Після короткої вечері старий Байрам оголосив друзям, що вже завтра до обіду вони побачать зачаровану оазу хана іфритів.
— Чому «зачаровану»? — поцікавилася Мейхані.
— Бачте, зазвичай будь-який маг, котрий має страву з нечистою силою, просто зобов’язаний зробити так, щоб йому самому та його помешканню нічого не загрожувало. Це елементарні вимоги техніки безпеки у будь-якому виді магії. Бо якщо маг хибно вимовить заклинання або залишить пролаз для нечистого духа, то сили зла обов’язково скористаються цим і нападуть на того, хто ними намагається керувати. Тому передбачливий хан Саюмбамбей давно зчарував свій палац та оазу. Усередину не може пройти жоден іфрит чи ракшас. Там порається якийсь одомашнений джин з кулінарним ім’ям.
— А які проблеми з оазою?
— О, вона просто чудова! Там ростуть казкові квіти, на деревах співають райські птахи, стежками гуляють олені й тигри. Але варто людині переступити кордони оази, як усі звірі кидаються на нещасного і з’їдають його живцем.
— Який жах! — посопівши, вирішив пес. — Джеку, я не раджу тобі туди потикатися. Як я потім поясню твоїй суворій Шелті, що не відмовив тебе від нерозважливого вчинку? Звичайно, від смерті ще одного божевільного монарха світ нічого не втратить, але що робити, якщо саме цей псих мені такий дорогий?..
— Ти навчився міркувати логічно, учню! — тепло похвалив болонку Лагун-Навіжений. — Звичайно, ми з колегою легко могли б перетворити вас на тварин. Якщо я правильно зрозумів, то звірі насолоджуються там райською гармонією?
— Істинно так, шановний! — засяяв Байрам-Бабай. — Але чи варто перетворювати невідомо на кого шляхетного короля і недосвідчену дівчину? Мені здається, в нас вже є герой, котрий неодноразово доводив, що він здатний просто творити чудеса, долаючи найважчі перешкоди. Його теж не чіпатимуть.
— Цікава думка, — замислилися всі.
Сем відкрив було пащу, аби пообурюватися, а потім прикинув і передумав. Ідея потрапити до палацу самому, особисто врятувати дочку султана, широким жестом повернути другу викрадену наречену і здійснити неймовірні подвиги на очах у здивованої Мейхані видавалася занадто привабливою.
— Вмовили! — поважно кивнув він. — А зараз мені треба виспатися. Перед диверсійною роботою голова має бути холодною, серце гарячим, а лапи чистими. Усім на добраніч…
Рано-вранці сплячих дівчат розбудив джин. Настрій у нього був піднесеним. Від учорашньої гульні не було помітно й сліду, навіть перегаром не пахло. Навпаки, Лю-ля-ке-Баб здавався бадьорим та свіжим.