— Вставайте, сонцеподібні повелительки мого серця!
— Нема в тебе серця — будити людей так рано! — буркнула принцеса, перевертаючись на інший бік.
— Поспішаю нагадати, ваш пан прибуває завтра!
Обидві повелительки негайно підхопилися. Вони стільки прововтузилися з розбиранням речей, що Шелті вже не пішла ночувати до себе, а лишилася в подруги, позаяк ширина ліжка дозволяла вкласти рядком усіх наших героїв, враховуючи здоровенну болонку.
— Як то вже «завтра»? — похмурим зі сну голосом поцікавилася принцеса. — Ми тут тільки-но почали наводити свої порядки, а він — от вам — їде!
— На жаль, пані, я вас попереджав…
— А може, він затримається? — з надією спитала Шелті.
— Ні, господар прислав звістку з ракшасом.
— Ну то відправ йому звістку, нехай погуляє десь ще з тиждень! — наказала Гюль-Гюль.
— Як можна, пані?! Ви хочете, щоб я переказав ханові: «Не приїздіть, тут ще не все переламано»?!
— А ми вважали, що ти наш друг.
— Звичайно, друг, але не настільки! — Джин роздратовано розвернувся і пішов у своїх справах.
Дві подружки, як шкідливі школярки, якийсь час сиділи як мишки. Хан іфритів приїздить завтра. Йому досить клацнути пальцями, аби потрібне заклинання опинилося у нього в руках. Що могли протиставити цьому дві милі дівчини, котрі по вуха навантажені магічними речами і зовсім не розуміються на магії?!
— Давай поснідаємо? — запропонувала принцеса. — Бо на голодний шлунок я погано думаю. Дастархане, зустрічай гостей! Ух ти ж!.. Манти з куркою, солодкий плов з родзинками, бастурма, горіхи з медом, нуга і солоні фісташки! Прошу до столу, Шелті-джан.
— Чом би й ні? — кивнула дочка лицаря і бадьоро взялася до запашного плову.
За смачними стравами бесіда й справді пішла жвавіше. За десертом було прийняте обопільне рішення — захищатися!
— І не всякими там жіночими штучками — ніяких сліз, фальшивої непритомності, обіцянок розлучитися і піти до мами — ми будемо битися!
— Присягаюся бородою пророка Мухамеда, ти справжня Фурія Битв! — захоплено слухала слова подруги чорноока дочка султана. — Твої очі сяють полум’ям, руки жадають зброї, а душа — вічного бою. Якби я мала армію, то не шукала б кращого полководця! Наказуй! Я візьму меч і піду за тобою, щоб наступити на хвіст хоч самому шайтану!
— За нього візьмешся пізніше, — спустилася з небес мисливиця. — Зараз найнудніша заноза — це хан іфритів Саюмбамбей. Я хочу перетворити палац на справжній бастіон. Хай-но противний дідуган сюди поткнеться!
— А як ми це зробимо?
— У нас є купа чарівних речей…
— І наглядач, котрий буде весь час заважати, нити, лізти з порадами. З джином що робитимемо?
— Ми і його залучимо до справи, — хитро примружилася Шелті.
— Дуже цікаво. Ти думаєш його вмовити побудувати фортечну стіну, забити ворота, встановити катапульту, розтопити в котлах смолу і сказати рішуче «ні!» власному панові? — ущипливо докинула принцеса.
— Мені це не до снаги. Для такої вишуканої брехні я не маю досвіду та акторського таланту. Це зробиш ти!
— Я?!
— Саме ти! Ну чого тобі варто провернути ще одну придворну інтригу і трохи пошити в дурні простодушного Лю-ля-ке-Баба?
Гюль-Гюль покачала головою, посміхнулася і простягла руку за кишмишем, але Шелті вже знала, що вона згодна.
— А я в цей час спробую розшукати справжню зброю і пометикувати, яку найбільшу шкоду ми здатні заподіяти нашою безпечною магією?
Церемонно цмокнувши одна одну в щічку, порушниці спокою вирушили кожна у своїх справах. Дочка лицаря відшукала аркуш паперу, перо та чорнильницю і вирішила для початку скласти детальний опис усього, що вони поцупили з потаємної кімнати. Список вийшов переконливим:
а) килим-літак;
б) чудесний дастархан;
в) меч Секір-Башка-Карачун;
г) шапка-невидимка;
ґ) чоботи-скороходи;
д) посох для знаходження скарбів;
е) хустка, яка шукає в пустелі воду;
є) гребінець для перетворення вошей на перлини.
Були ще якісь книги, але їх дівчата не взяли, справедливо вважаючи, що чорнокнижників легко спіймати на гарячому. Залишилося вигадати, які капості можна вчинити з подібним «джентльменським набором»?
— Посох для скарбів нам зараз ні до чого, як і чарівний меч. Килим треба покласти біля розчиненого вікна: якщо вдасться зняти закляття з кордонів оази — ми на ньому полетимо. От шапку-невидимку та чоботи-скороходи краще носити при собі, можуть знадобитися в будь-яку хвилину. Хустка? Хіба що спробувати влаштувати невеличкий потоп. Гребінець… Їй-богу, навіть не знаю, куди його приткнути? Нехай полежить у кишені. Так, що ще?