Поміркувавши, мисливиця забарикадувала меблями всі вікна, і кімнату огорнула інтимна напівтемрява. Вона розуміла, що не в змозі обороняти весь палац, тому розраховувала гарненько укріпити ту башту, де вони з принцесою влаштували штаб повстання. Проникнути до них можна було лише гвинтовими сходами, а їх досить легко тримати під обстрілом. Був ще невеличкий оглядовий майданчик — його дівчина залишила відчиненим і поклала біля дверей килим на випадок непередбаченої втечі. Походивши палацом, вона переглянула зброю, що прикрашала стіни, і підібрала собі й подрузі легкі кольчужні сорочки, елегантні шоломи, круглі щити, вибрала по дві зручні шаблі, перетягла в кімнату всі списи, рогатини та алебарди, два східних луки та чотири сагайдаки різнокольорових стріл.
— Чи допоможе все це в боротьбі з чарівником? — уголос міркувала вона. — Малоймовірно. Якби нас атакували люди, то ми дали б належну відсіч. Хан іфритів навряд чи мандруватиме один, з ним напевне є почт, слуги й охорона. Та, власне, чого гадати? Коли прийдуть, тоді й подивимося, кого й чим бити!
Місяцелика принцеса в цей час туманила голову джинові, який саме намагався навести лад у палаці.
— А от скажи, Лю-ля-ке-Бабе, у твої обов’язки входить захищати нас від ворогів?
— Вай-дод! Які вороги, звідки?! Нашого хана всі так бояться, що ніхто не насмілиться навіть думати про те, аби підійти до оази.
— У пустелі вештаються розбійники, вони грабують каравани, отже, можуть спокуситися багатствами палацу.
— Розбійники можуть, — погодився джин. — У них розуму мало, а жадібності багато. Але не бійся, місяцелика, будь-кого, хто переступить межу оази, розірвуть звірі.
— Одного чи двох — так, але якщо ворогів буде багато, то твоїх звірів просто розстріляють з луків.
— На жаль… Твоя правда, о мудра принцесо. Чого ж ти хочеш?
— Небагато, — роблено позіхнула Гюль-Гюль. — Мені зовсім не до вподоби перспектива вийти за вашого Саюмбамбея, але потрапити до лап сповнених жадібності шулік пустелі — ще гірше! Я подумала, що у зв’язку з останніми подіями тобі варто було б трохи укріпити плац.
— Вах, вах, але ж ворогів немає!
— А раптом є?
— Та немає, кажу ж тобі, о невіруюча!
— На Аллаха покладайся, а верблюда прив’язуй, — повчально зазначила дочка султана. — Хто готовий до гіршого, впорається з кращим. Обережність — не боягузливість. Завбачливому поступається дорогою навіть янгол смерті Азраїл. Не можна ж чекати, поки смажений павич дзьобне тебе в…
— Досить, ти засипала мене прислів’ями! — заблагав джин. — Запевняю тебе, в обороні палацу немає необхідності. Не віриш? Зараз переконаєшся. Ходімо зі мною до потаємної кімнати і спитаємо вогняного демона — він знає все.
Пересмикнувши плечиками, принцеса пішла за джином. Але, спустившись у підземелля і побачивши те, що там залишилося, нещасний Лю-ля-ке-Баб забув, навіщо прийшов, і заволав на повний голос:
— Що ви тут накоїли, негідниці?!
— Нічого, — чарівно посміхнулася Гюль-Гюль.
— Ах, нічого?!! Нічого… нічого… ні-чо-го!!! — затрусився джин. — Де меблі?!
— Ми згодували їх демонові, а хіба нам забороняли? Ти ж нас не попередив, що цього робити не можна.
— Ні… — змушений був визнати джин. — Але… присягаюся шайтаном, хіба ви самі не могли здогадатися?!
— Що не заборонено, те дозволено, — парирувала принцеса.
— А… а де чарівні речі?
— Ми взяли їх погратися. З цього приводу теж не було прямих вказівок.
— Не було… — насупився Лю-ля-ке-Баб.
— От бачиш. Хіба господар казав тобі, що нам заборонено їх брати?
— Не казав.
— Тоді чого ти перереймаєшся? Якщо він не залишив чітких правил поведінки, то ми маємо право розважатися так, як нам захочеться, і ти за це не відповідаєш.
— Наче й так… але мені чомусь здається…
— Забудь! — заспокоїла Гюль-Гюль. — Давай з’ясуємо те, заради чого ти привів мене сюди. Гей, демоне, скажи, палацу хто-небудь загрожує?
— Ще й як! — хмикнув вогняний жебрак. — Але я не буду нічого говорити, поки мені не заплатять.
— Лю-ля-ке-Бабе, збігай по дрова.
Джин стривожено кивнув і зник. Повернувшись за чверть хвилини, він поклав у камін три здоровезних поліна. Довелося чекати, поки вогняний демон усе з’їсть.
— Ви питали про загрозу? Тож хай вам буде відомо, що за останні три дні загинули майже всі слуги шановного Саюмбамбея. Відьма Арзі-бі-бі з’їдена власними кішками, а вцілілі тварини розбіглися по пустелі. Вояків злого Хабібули перетворено на ховрахів разом з отаманом. Три брати-шакали лікують переламані кістки. Майже всі ракшаси мертві. Одного з чотирьох іфритів обернено на камінь і розбито на шматки. Караван вбивць наближається до оази хана.